28 січня 2026
Рожищенський історико-краєзнавчий музей.
Рожищенський історико-краєзнавчий музей місто Рожище, Рожищенська ТГ Рожищенський історико-краєзнавчий музей  — осередок збереження історичної пам’яті, духовної спадщини та культури краю, який понад чотири десятиліття є важливою частиною культурного життя громади. Музей був відкритий 4 листопада 1977 року. Ініціаторами його створення стали ентузіасти, закохані у свою малу батьківщину: Олександр Петрович Малярчук (тодішній другий секретар Рожищенського райкому), Володимир Платонович Засядчук (перший директор музею на громадських засадах) та Сергій Свистунов — відповідальний секретар Товариства охорони пам’яток історії та культури Рожищенського району (нині Рожищенська ТГ). Велику підтримку у формуванні перших фондів і створенні експозицій надали фахівці Волинського краєзнавчого музею та працівники Рожищенської художньої майстерні. Уже через два роки після відкриття, у 1979 році, музей отримав почесне звання «народний». Згодом, у 1994 році, за участю методистів Волинського краєзнавчого музею, було проведено масштабну реорганізацію експозицій, яка надала установі сучаснішого вигляду та тематичної насиченості. Музей складається з чотирьох відділів: ·         Природи ·         Етнографії ·         Історії ·         Художнього мистецтва Кожен з них відображає різні грані історії та життя рожищенського краю. Етнографічний відділ — один із найатмосферніших. Тут, спільно з місцевими майстрами, відтворено макет селянської хати середини ХІХ століття, що дає змогу зануритися у побут і традиції волинського села. Унікальним експонатом є рушник Любові Федосіївни Старикової, вишитий у 1944 році в Луцькій тюрмі риб’ячою кісткою — символ незламності духу навіть у найтяжчі часи. Відділ природи було сформовано у 1994–1995 роках. У ньому представлені зразки флори й фауни Волині, що знайомлять відвідувачів із природним багатством краю, екологічними особливостями та рідкісними видами. Художній відділ створено в середині 1990-х років. Його гордість — 22 картини, подаровані музею Миколою Олександровичем Савчуком, почесним художником міста Рожище. Тут також експонуються роботи місцевих митців, що відображають красу волинських краєвидів, народні традиції та сучасні творчі пошуки. Історичний відділ охоплює широке коло тем — від давньої історії до сучасності. Серед експозицій, зокрема, представлені: історія діяльності Української повстанської армії на території Рожищенщини; долі українців, депортованих із Польщі до УРСР; розвиток Народного Руху України у регіоні; події Революції Гідності та російсько-української війни.

3 серпня 2026
Костел у м. Рожище.
Костел Преображення Господнього місто Рожище Костел Преображення Господнього — одна з найважливіших сакральних і історичних споруд Рожища, мовчазний свідок багатокультурного минулого міста та присутності тут римо-католицької громади. Історія Римо-католицька громада в Рожищі сформувалася у ХІХ – на початку ХХ століття. Її основу становили поляки та частково німці, які проживали в місті й околицях. Саме для них було зведено костел на честь Преображення Господнього — як духовний центр, місце молитви, навчання і спільнотного життя. Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках та мали свою каплицю у Рожищах. Правда, у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи від 1902 року вона подається як домашня, а у 1928, 1929, 1930 і 1931 роках - як дерев'яна з XVIII століття. Ймовірно, ще до І світової війни тут планували будівництво костелу, про що може свідчити видана у 1910-х роках листівка-цегелка на 20 копійок із його (нереалізованим) проектом. У 1920 році у Рожищі було засновано самостійну парафію під опікою настоятеля о. Телесфора Кавчинського, завдяки зусиллям якого і коштам місцевих землевласників Запольських та інших вірян вже 1924 року, продовжуючи послуговуватись дерев'яною каплицею, розпочали спорудження мурованого храму. Щоб зібрати додаткові кошти, надрукували листівку-цегелку на 50 грош. Причому, у схематизмах 1923, 1925, 1926 і 1927 років ця святиня згадується під титулом Пресвятого Серця Ісуса. Від 1926 року будівництво костелу у Рожищах йшло вже під керівництвом настоятеля о. Юрія Зволінського, який замінив о. Кавчинського. 1929 року для ще незакінченого храму вперше використано титул Преображення Господнього, а 1931 року останній раз згадується дерев'яна каплиця. Саме 1931 року і було завершене спорудження, оздоблення та оснащення костелу, тоді ж його освятив єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич. Від 1935 року парафію в Рожищах обслуговував настоятель о. Михайло Пражмовський, який до І світової війни адміністрував парафію Матері Божої Святого Скапулярію в Тарноруді. Головний вівтар храму від 1929 року містив чудотворний образ Господа Ісуса Тарнорудського XVII століття. 1920 року його таємно вивезли до Кракова із костелу у радянській Тарноруді, а у вересні 1929 року перевезли до Луцької катедри cвв. Апп. Петра і Павла, і вже звідти урочистою процесією перенесли до рожищенського костелу. Наприкінці 30-х років парафія у Рожищах мала понад три з половиною тисячі вірян, що проживали у понад трьох десятках сусідніх сіл. У 1945 році настоятель у Рожищах о. Пражмовський та частина парафіян-поляків разом із найціннішим костельним майном, у тому числі чудотворним образом Господа Ісуса Тарнорудського, виїхали до Польші. Храм радянська влада зачинила, зробивши в ньому спочатку стайню для коней військових, а згодом, у 80-х роках - склад продовольчих товарів. Повернули вірним у Рожищах зруйнований костел без вежі 1992 року (рішенням Волинського виконавчого комітету від 04.03.1992р. №46). 11 квітня 1993 року його після часткового ремонту повторно освятив єпископ Маркіян Трофим'як. 7 серпня 2011 року єпископ Трофим'як освятив також дзвони та встановлену 27 червня вежу. 2019 року у храмі змонтували 50-річний орган з Польщі.  Нині настоятелем храму є отець канонік Роман Бурник Сьогодні костел Преображення Господнього — це не лише архітектурна пам’ятка, а й важливий символ історичної пам’яті Рожища. Він нагадує про багатонаціональне й багатоконфесійне минуле міста, про співіснування різних громад і традицій. 

21 листопада 2025
Горохівський психоневрологічний інтернат.
Ви знаходитесь біля будівлі, історія якої тісно пов'язана з однією з найзухваліших афер міжвоєнного Горохова — історією про залізницю, що обминула місто. За переказами старожилів, ця масивна споруда будувалася як залізничний вокзал. Її зведення припало на кінець 1920-х років, коли завершувалося прокладання колії. Залізниця, всупереч логіці, обминула повітове містечко на цілих 9 км. Краєзнавець Леонід Чучман стверджує граф Зигмунд Красицький  підкупив проєктантів, щоб вони проклали колію через його неугіддя. Хоча Красицький отримав від уряду Пілсудського великі гроші, за обман йому загрожував суд. За переказами, замість нього у в'язниці відсидів місцевий селянин, якому граф пообіцяв 'золоті гори'. Замість вокзалу, у 1930-х роках тут проживав повітовий староста. У вересні 1953 року у будівлі був відкритий Будинок для престарілих та інвалідів, який згодом став Горохівським психоневрологічним інтернатом. Прослухайте повну історію, щоб дізнатися всі деталі афери, побачити цю будівлю кріз час.