27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська територіальна громада Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.

8 вересня 2026
Корецький історичний музей.
Корецький історичний музей та будинок, у якому він знаходиться.. У самому серці міста Корець на Рівненщині розташований Корецький історичний музей — місце, де зберігається пам’ять про минуле міста та всього краю. Музей є важливим культурним осередком Корця, адже його експозиції розповідають про історію населеного пункту від найдавніших часів до подій новітньої історії України. Особливу цінність музею надає будівля, у якій він розміщений, — колишній палац Горчинських, споруджений наприкінці XVIII століття. У музейних фондах зберігаються тисячі предметів. Серед них — археологічні знахідки, нумізматична колекція, предмети народного побуту, гончарні вироби, вишиті рушники та сорочки, а також матеріали, пов’язані з історією Корця та його околиць. Особливе місце займає колекція посуду Корецької фарфоро-фаянсової мануфактури кінця XVIII — першої третини XIX століття. Експозиція музею розміщена у п’яти залах. Відвідувачі можуть ознайомитися з історією краю, українським традиційним побутом та подіями Другої світової війни. Окремі приміщення використовуються для тимчасових виставок, де демонструються роботи народних майстрів, художників та інші культурні проєкти. Важливою частиною музейної розповіді є історія князів Корецьких, розвиток міста, діяльність Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря, історія місцевих ремесел та знаменитої корецької порцеляни. Таким чином, музей показує історію Корця не лише через окремі предмети, а як цілісну історію міста та його жителів. Особливо цікавими є предмети, які дозволяють уявити повсякденне життя мешканців Кореччини у минулі століття. Старовинний посуд, одяг, рушники, гончарні вироби та інші речі є своєрідними «свідками» минулого, адже через них можна краще зрозуміти традиції та культуру місцевого населення. Також в музеї з 2023 року діє зала повномасштабного вторгнення.. Не менш цікавою за музейні експонати є сама будівля, у якій працює музей. Це частина колишнього палацу Горчинських, спорудженого наприкінці XVIII століття. Будинок є пам’яткою історії та архітектури Корця. Музей розташований у правому крилі колишнього палацового комплексу.Палац Горчинських належить до архітектурної спадщини міста. Його поява пов’язана з періодом, коли Корець був важливим осередком культурного та економічного життя регіону. Саме тому будівля музею є своєрідним продовженням музейної експозиції: відвідувач може не тільки побачити предмети минулого, а й перебувати всередині історичної споруди. Архітектура споруди Будинок є характерним прикладом ранньокласицистичної архітектури. Він одноповерховий, із двома флігелями, що формують своєрідний ансамбль. Для класицизму характерні симетрія, стриманість декору, чіткість композиції та пропорційність. На відміну від пишного бароко, архітектура класицизму тяжіла до спокійніших форм. Саме тому навіть сьогодні будинок сприймається як цілісний історичний ансамбль, пов'язаний із міською забудовою Корця XVIII–XIX століть. Будинок Горчицьких у спогадах старожилів Важливим джерелом для відтворення історії будинку Горчицьких є спогади старожилів Корця. Вони допомагають не лише доповнити офіційні відомості про споруду, а й уявити, яким було її повсякденне життя у першій половині ХХ століття. За спогадами місцевих жителів, будинок, у якому мешкала родина Горчицьких, від часу свого існування був просторою спорудою, яка у різні періоди виконувала функції князівського палацу та постоялого двору. Навіть для заможної шляхетської родини він був досить великим, тому частину приміщень здавали в оренду. Особливе місце в історії будинку займали його господарські та громадські приміщення. За спогадами старожилів, у підвальній частині з одного боку містився ресторан, який орендував представник єврейської громади, а з іншого боку розташовувалася жандармерія. Велика зала, яка нині пов'язана з приміщеннями Корецької міської бібліотеки, свого часу здавалася для проведення різноманітних урочистостей, свят та інших громадських заходів. Територія навколо будинку також була значно просторішою, ніж сьогодні. Біля споруди знаходилася лоджія, прикрашена квітами, а за будинком розташовувався великий фруктовий сад. Перед будинком були обладнані тенісні корти. Особливо яскраво про громадське значення цього місця свідчать спогади про 1930-ті роки. У той час «Будинок Горчицьких» разом із садом був одним із улюблених місць відпочинку мешканців Корця. Тут збиралися міщани, проводили вільний час, відбувалися різноманітні заходи. Доходи від оренди приміщень забезпечували родині Горчицьких достаток. За свідченнями старожилів, цих коштів вистачало не лише на утримання самого будинку, а й на утримання прислуги. Це дає підстави уявити будинок не просто як приватне помешкання, а як своєрідний громадський простір, у якому одночасно поєднувалися житлова, комерційна та суспільна функції. Після Другої світової війни Друга світова війна стала важливим рубежем у житті Корця та його мешканців. Після закінчення війни, у 1945 році, призначення будинку Горчицьких знову змінилося. За спогадами місцевих жителів, у його приміщеннях розмістили Будинок культури та Центральну районну бібліотеку. Таким чином, після війни будинок, який раніше був пов'язаний із життям шляхетської родини, постоялим двором, рестораном та громадськими заходами, перетворився на важливий осередок культурного життя Корця. Саме ця зміна є показовою для історії споруди: протягом десятиліть будинок не втрачав свого громадського значення, хоча його власники, мешканці та функції змінювалися. У подальші роки в його стінах продовжувалося культурне та громадське життя міста. А у 2000 році, після реконструкції, частину колишнього палацу було передано під Корецький історичний музей. Так завершився ще один важливий етап історії споруди — від приватного шляхетського будинку та постоялого двору вона перетворилася на місце збереження історичної пам'яті всього Кореччини.Новий етап у житті будинку настав у 2000 році, до святкування 850-річчя Корця, 14 жовтня 2000 року в правому крилі колишнього палацу відкрили районний історичний музей - нині Корецький історичний музей.

21 листопада 2025
Малий став.
Малий став та міські легенди Ця точка аудіогіда присвячена місцю, де історія міста переходить у його сучасні легенди. Малий став — це частина колишньої великої водної системи, що розділяла Горохів. Колись став був значно більшим, місцеві називали його Смальове озеро і був оточений густим очеретом, де ховалися дикі качки.Це улюблене місце для риболовлі. Тут ловлять щуку, коропа, карася.Неподалік від ставу знаходиться справжній арт-куточок, що оповитий містикою та легендами.  Запрошуємо: увімкніть звук, одягніть навушники і дозвольте Горохову розповісти свою історію!