27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська територіальна громада Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.

21 листопада 2025
Синагога.
Ви знаходитесь у серці колишнього єврейського Горохова, де стояла одна з  синагог міста. Єврейська громада була невід'ємною частиною історії Горохова протягом століть, становлячи на початку XX століття до 46% населення міста. Синагога була не лише молитовним домом, але й центром громадського та культурного життя.  Євреї відігравали ключову роль у торгівлі та ремеслах, формуючи економічний і культурний ландшафт міста. Їхнє кладовище, відоме як Окопище, знаходилося у передмісті. На жаль, ця багатовікова історія була трагічно обірвана під час Другої світової війни та Голокосту, коли громада була повністю знищена. Сьогодні це місце є мовчазним нагадуванням про втрачену, але надзвичайно важливу частину багатокультурної спадщини Горохова. Прослухайте повну аудіоісторію, щоб дізнатися про масштаби громади, її внесок у розвиток Горохова та про трагічну долю єврейського населення під час окупації.

21 листопада 2025
Горохівський психоневрологічний інтернат.
Ви знаходитесь біля будівлі, історія якої тісно пов'язана з однією з найзухваліших афер міжвоєнного Горохова — історією про залізницю, що обминула місто. За переказами старожилів, ця масивна споруда будувалася як залізничний вокзал. Її зведення припало на кінець 1920-х років, коли завершувалося прокладання колії. Залізниця, всупереч логіці, обминула повітове містечко на цілих 9 км. Краєзнавець Леонід Чучман стверджує граф Зигмунд Красицький  підкупив проєктантів, щоб вони проклали колію через його неугіддя. Хоча Красицький отримав від уряду Пілсудського великі гроші, за обман йому загрожував суд. За переказами, замість нього у в'язниці відсидів місцевий селянин, якому граф пообіцяв 'золоті гори'. Замість вокзалу, у 1930-х роках тут проживав повітовий староста. У вересні 1953 року у будівлі був відкритий Будинок для престарілих та інвалідів, який згодом став Горохівським психоневрологічним інтернатом. Прослухайте повну історію, щоб дізнатися всі деталі афери, побачити цю будівлю кріз час.