10 вересня 2026
Соляна криниця у Петранці.
Поки соляні промисли більшості сіл Прикарпаття залишилися лише на сторінках підручників з історії, у селі Петранка Рожнятівської громади Калуського району Івано-Франківської області й досі користуються природною сировицею, що виходить просто з-під землі.    Місцева соляна криниця збереглася в Петранці до наших днів. Село здавна славилося багатими соляними джерелами, які відігравали важливу роль у розвитку промислу всього Бойківського краю. Традиційне солеваріння тут здійснювали шляхом випарювання води з природних джерел.    Хоча промислові масштаби солеваріння залишилися в минулому, жива історія Петранки продовжується й сьогодні. Село, яке історично поділене на Горішню та Долішню частини, залишається одним із небагатьох місць, де збереглася діюча соляна криниця.    Розташована вона у Горішній Петранці. Місцеві мешканці, а також жителі навколишніх сіл і досі використовують природну ропу – сировицю – у побуті та господарстві.    Значущість цього об’єкта підтверджують і фахівці Харківського інституту, які завітали до Петранки з метою вивчення природних соляних ресурсів регіону. Науковці були приємно вражені станом джерела та зазначили, що соляна криниця в Петранці є однією з найкраще збережених.    Для місцевої громади це не просто джерело природної сировини, а важливий елемент місцевої ідентичності. Криницю вдалося не лише зберегти від руйнації, а й облаштувати як охайну пам’ятку, яка й сьогодні продовжує служити людям.    Місцеві старожили розповідають, що колись сіль була настільки цінною, що її називали «білим золотом». У ті часи не було холодильників, тому соління було одним із основних способів тривалого зберігання м’яса. Мешканці Петранки засолювали м’ясо качок, курей та готували різноманітні соління на зиму.    Соляну ропу добували із сировинного вікна – спеціально облаштованої криниці. Для цього використовували коші з лози, обтягнуті воловою шкірою. Наповнені сировицею коші витягували з глибини криниці за допомогою карата – спеціального механізму, який обертався силою коня, якого поганяв робітник.    Видобуту сировицю розливали у залізні котли, де її над вогнем випарювали до повного зникнення води. Так отримували сіль у твердому стані.    Сьогодні соляна криниця в Петранці є живим свідченням давнього промислу, що колись був важливою частиною життя Бойківського краю. Це не просто джерело сировиці, а частинка історії, яку громада зберігає для майбутніх поколінь.

21 листопада 2025
Плебанія.
Ви знаходитесь біля місця, де знаходилася плебанія — традиційна резиденція католицького священника при костелі, що була серцем громади. Плебанія Горохова, де служив отець Олександр Позиревич, мала колосальне значення в історії міста. Це був  соціальний вузол, де вирішувалися долі, а авторитет священника був вищий за світські титули. Ці стіни — свідки неймовірної стійкості та жертовності. Прослухайте повну історію, щоб дізнатися більше цікавих фактів.

27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська ТГ, Волинська область Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.