21 листопада 2025
Цвинтар.
  Ви знаходитесь на мовчазному свідку багатокультурної та трагічної історії Горохова. Це місце, де на одній землі спочивають представники різних народів та епох, від польської шляхти до героїв УПА. Старе кладовище було  розділене на православну та католицьку частини, що відображає мирне співіснування громад початку XX століття. Тут знаходився родинний склеп роду Стройновських. Кладовище є найбільшим австро-угорським військовим цвинтарем часів Першої світової війни в окрузі. Тут також покоїться пілот армії УНР (петлюрівський вояк) Симеон Залуський (1919 р.) та були перепоховані командир УПА Петро Криштальський та стрілець Федір Водницький. Прослухайте повну історію, щоб дізнатися більше!

16 липня 2026
Свято-Троїцька церква.
Свято-Троїцька церква(Церква Святої Трійці) село Сокіл, Рожищенська ТГ Витоки та історичний розвиток Село Сокіл належить до давніх поселень краю, а поява тут церкви була закономірним етапом формування громади. За характером волинської сакральної забудови можна припустити, що перша Свято-Троїцька церква виникла у ХІХ столітті, ймовірно як дерев’яний храм, споруджений коштом і силами місцевих жителів. Перші документальні згадки про дерев'яну церкву в селі Сокіл відомі з XVI століття. У 1742 році в церкві був ремонт. Церква у 1830-ті роки згоріла і була відбудована 1853 року коштом парафіян. Відтоді церква не припиняла своєї діяльності. У церкві зберігається багато цінних речей, що перебувають на обліку в держреєстрі, серед яких дерев'яний іконостас та ікони волинської школи іконопису XV-XVI століття. Церква виконувала функцію парафіяльного центру: тут велися метричні записи, відбувалися хрещення, вінчання, відспівування, відзначалися головні церковні свята. Для мешканців Сокола храм був не лише релігійною спорудою, а й місцем єднання громади. 15 травня 2022 року парафія перейшла до Православної церкви України , проте процес переходу затягнувся на декілька місяців. 11 серпня 2022 року фахівці обласної державної адміністрації провели перевірку й опис майна у церкві та передали її громаді в постійне користування Архітектурні риси Свято-Троїцька церква належить до типових волинських сільських храмів зі стриманою архітектурою, без надмірної декоративності. Її зовнішній вигляд гармонійно вписується в ландшафт села, а внутрішній простір зорієнтований на іконостас — головний духовний і візуальний акцент православного храму. Церква тризубна одноверха, хрещата в плані. Середхрестя нави завершує низький світловий восьмерик. Баня невисока, приплюснута, її вінчає ліхтар з маківкою. До бабинця прибудовано невеликий зашклений ґанок, по осі церкви. З обох боків нави є додаткові входи. До вівтаря прилягає захристія. Дерев'яна двоярусна дзвіниця стоїть із західного боку від церкви.   Окремі елементи убранства та ікони могли походити з ХІХ – початку ХХ століття й передаватися з покоління в покоління як родинні пожертви. Сьогодні Свято-Троїцька церква залишається діючим храмом і важливою частиною культурного ландшафту села Сокіл. Особливо урочисто тут відзначають Свято Святої Трійці (Зелені свята) — одне з головних храмових свят, що традиційно поєднує богослужіння з народними звичаями. Церква є живим свідченням історії села, духовної тяглості та самоідентифікації громади, зберігаючи зв’язок між минулим і сучасністю.  

10 вересня 2026
Соляна криниця у Петранці.
Поки соляні промисли більшості сіл Прикарпаття залишилися лише на сторінках підручників з історії, у селі Петранка Рожнятівської громади Калуського району Івано-Франківської області й досі користуються природною сировицею, що виходить просто з-під землі.    Місцева соляна криниця збереглася в Петранці до наших днів. Село здавна славилося багатими соляними джерелами, які відігравали важливу роль у розвитку промислу всього Бойківського краю. Традиційне солеваріння тут здійснювали шляхом випарювання води з природних джерел.    Хоча промислові масштаби солеваріння залишилися в минулому, жива історія Петранки продовжується й сьогодні. Село, яке історично поділене на Горішню та Долішню частини, залишається одним із небагатьох місць, де збереглася діюча соляна криниця.    Розташована вона у Горішній Петранці. Місцеві мешканці, а також жителі навколишніх сіл і досі використовують природну ропу – сировицю – у побуті та господарстві.    Значущість цього об’єкта підтверджують і фахівці Харківського інституту, які завітали до Петранки з метою вивчення природних соляних ресурсів регіону. Науковці були приємно вражені станом джерела та зазначили, що соляна криниця в Петранці є однією з найкраще збережених.    Для місцевої громади це не просто джерело природної сировини, а важливий елемент місцевої ідентичності. Криницю вдалося не лише зберегти від руйнації, а й облаштувати як охайну пам’ятку, яка й сьогодні продовжує служити людям.    Місцеві старожили розповідають, що колись сіль була настільки цінною, що її називали «білим золотом». У ті часи не було холодильників, тому соління було одним із основних способів тривалого зберігання м’яса. Мешканці Петранки засолювали м’ясо качок, курей та готували різноманітні соління на зиму.    Соляну ропу добували із сировинного вікна – спеціально облаштованої криниці. Для цього використовували коші з лози, обтягнуті воловою шкірою. Наповнені сировицею коші витягували з глибини криниці за допомогою карата – спеціального механізму, який обертався силою коня, якого поганяв робітник.    Видобуту сировицю розливали у залізні котли, де її над вогнем випарювали до повного зникнення води. Так отримували сіль у твердому стані.    Сьогодні соляна криниця в Петранці є живим свідченням давнього промислу, що колись був важливою частиною життя Бойківського краю. Це не просто джерело сировиці, а частинка історії, яку громада зберігає для майбутніх поколінь.