10 вересня 2026
Соляна криниця у Петранці.
Поки соляні промисли більшості сіл Прикарпаття залишилися лише на сторінках підручників з історії, у селі Петранка Рожнятівської громади Калуського району Івано-Франківської області й досі користуються природною сировицею, що виходить просто з-під землі.    Місцева соляна криниця збереглася в Петранці до наших днів. Село здавна славилося багатими соляними джерелами, які відігравали важливу роль у розвитку промислу всього Бойківського краю. Традиційне солеваріння тут здійснювали шляхом випарювання води з природних джерел.    Хоча промислові масштаби солеваріння залишилися в минулому, жива історія Петранки продовжується й сьогодні. Село, яке історично поділене на Горішню та Долішню частини, залишається одним із небагатьох місць, де збереглася діюча соляна криниця.    Розташована вона у Горішній Петранці. Місцеві мешканці, а також жителі навколишніх сіл і досі використовують природну ропу – сировицю – у побуті та господарстві.    Значущість цього об’єкта підтверджують і фахівці Харківського інституту, які завітали до Петранки з метою вивчення природних соляних ресурсів регіону. Науковці були приємно вражені станом джерела та зазначили, що соляна криниця в Петранці є однією з найкраще збережених.    Для місцевої громади це не просто джерело природної сировини, а важливий елемент місцевої ідентичності. Криницю вдалося не лише зберегти від руйнації, а й облаштувати як охайну пам’ятку, яка й сьогодні продовжує служити людям.    Місцеві старожили розповідають, що колись сіль була настільки цінною, що її називали «білим золотом». У ті часи не було холодильників, тому соління було одним із основних способів тривалого зберігання м’яса. Мешканці Петранки засолювали м’ясо качок, курей та готували різноманітні соління на зиму.    Соляну ропу добували із сировинного вікна – спеціально облаштованої криниці. Для цього використовували коші з лози, обтягнуті воловою шкірою. Наповнені сировицею коші витягували з глибини криниці за допомогою карата – спеціального механізму, який обертався силою коня, якого поганяв робітник.    Видобуту сировицю розливали у залізні котли, де її над вогнем випарювали до повного зникнення води. Так отримували сіль у твердому стані.    Сьогодні соляна криниця в Петранці є живим свідченням давнього промислу, що колись був важливою частиною життя Бойківського краю. Це не просто джерело сировиці, а частинка історії, яку громада зберігає для майбутніх поколінь.

3 серпня 2026
Костел у м. Рожище.
Костел Преображення Господнього місто Рожище, Волинська область Костел Преображення Господнього — одна з найважливіших сакральних і історичних споруд Рожища, мовчазний свідок багатокультурного минулого міста та присутності тут римо-католицької громади. Історія Римо-католицька громада в Рожищі сформувалася у ХІХ – на початку ХХ століття. Її основу становили поляки та частково німці, які проживали в місті й околицях. Саме для них було зведено костел на честь Преображення Господнього — як духовний центр, місце молитви, навчання і спільнотного життя. Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках та мали свою каплицю у Рожищах. Правда, у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи від 1902 року вона подається як домашня, а у 1928, 1929, 1930 і 1931 роках - як дерев'яна з XVIII століття. Ймовірно, ще до І світової війни тут планували будівництво костелу, про що може свідчити видана у 1910-х роках листівка-цегелка на 20 копійок із його (нереалізованим) проектом. У 1920 році у Рожищі було засновано самостійну парафію під опікою настоятеля о. Телесфора Кавчинського, завдяки зусиллям якого і коштам місцевих землевласників Запольських та інших вірян вже 1924 року, продовжуючи послуговуватись дерев'яною каплицею, розпочали спорудження мурованого храму. Щоб зібрати додаткові кошти, надрукували листівку-цегелку на 50 грош. Причому, у схематизмах 1923, 1925, 1926 і 1927 років ця святиня згадується під титулом Пресвятого Серця Ісуса. Від 1926 року будівництво костелу у Рожищах йшло вже під керівництвом настоятеля о. Юрія Зволінського, який замінив о. Кавчинського. 1929 року для ще незакінченого храму вперше використано титул Преображення Господнього, а 1931 року останній раз згадується дерев'яна каплиця. Саме 1931 року і було завершене спорудження, оздоблення та оснащення костелу, тоді ж його освятив єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич. Від 1935 року парафію в Рожищах обслуговував настоятель о. Михайло Пражмовський, який до І світової війни адміністрував парафію Матері Божої Святого Скапулярію в Тарноруді. Головний вівтар храму від 1929 року містив чудотворний образ Господа Ісуса Тарнорудського XVII століття. 1920 року його таємно вивезли до Кракова із костелу у радянській Тарноруді, а у вересні 1929 року перевезли до Луцької катедри cвв. Апп. Петра і Павла, і вже звідти урочистою процесією перенесли до рожищенського костелу. Наприкінці 30-х років парафія у Рожищах мала понад три з половиною тисячі вірян, що проживали у понад трьох десятках сусідніх сіл. У 1945 році настоятель у Рожищах о. Пражмовський та частина парафіян-поляків разом із найціннішим костельним майном, у тому числі чудотворним образом Господа Ісуса Тарнорудського, виїхали до Польші. Храм радянська влада зачинила, зробивши в ньому спочатку стайню для коней військових, а згодом, у 80-х роках - склад продовольчих товарів. Повернули вірним у Рожищах зруйнований костел без вежі 1992 року (рішенням Волинського виконавчого комітету від 04.03.1992р. №46). 11 квітня 1993 року його після часткового ремонту повторно освятив єпископ Маркіян Трофим'як. 7 серпня 2011 року єпископ Трофим'як освятив також дзвони та встановлену 27 червня вежу. 2019 року у храмі змонтували 50-річний орган з Польщі.  Нині настоятелем храму є отець канонік Роман Бурник Сьогодні костел Преображення Господнього — це не лише архітектурна пам’ятка, а й важливий символ історичної пам’яті Рожища. Він нагадує про багатонаціональне й багатоконфесійне минуле міста, про співіснування різних громад і традицій. 

16 липня 2026
Свято-Троїцька церква.
Свято-Троїцька церква (Церква Святої Трійці) село Сокіл, Рожищенська ТГ, Волинська область Витоки та історичний розвиток Село Сокіл належить до давніх поселень краю, а поява тут церкви була закономірним етапом формування громади. За характером волинської сакральної забудови можна припустити, що перша Свято-Троїцька церква виникла у ХІХ столітті, ймовірно як дерев’яний храм, споруджений коштом і силами місцевих жителів.  Перші документальні згадки про дерев'яну церкву в селі Сокіл відомі з XVI століття. У 1742 році в церкві був ремонт.  Церква у 1830-ті роки згоріла і була відбудована 1853 року коштом парафіян. Відтоді церква не припиняла своєї діяльності.  У церкві зберігається багато цінних речей, що перебувають на обліку в держреєстрі, серед яких дерев'яний іконостас та ікони волинської школи іконопису XV-XVI століття.  Церква виконувала функцію парафіяльного центру: тут велися метричні записи, відбувалися хрещення, вінчання, відспівування, відзначалися головні церковні свята. Для мешканців Сокола храм був не лише релігійною спорудою, а й місцем єднання громади.  15 травня 2022 року парафія перейшла до Православної церкви України, проте процес переходу затягнувся на декілька місяців.  11 серпня 2022 року фахівці обласної державної адміністрації провели перевірку й опис майна у церкві та передали її громаді в постійне користування. Архітектурні риси Свято-Троїцька церква належить до типових волинських сільських храмів зі стриманою архітектурою, без надмірної декоративності.  Її зовнішній вигляд гармонійно вписується в ландшафт села, а внутрішній простір зорієнтований на іконостас — головний духовний і візуальний акцент православного храму.  Церква тризубна одноверха, хрещата в плані. Середхрестя нави завершує низький світловий восьмерик. Баня невисока, приплюснута, її вінчає ліхтар з маківкою.  До бабинця прибудовано невеликий зашклений ґанок, по осі церкви. З обох боків нави є додаткові входи.  До вівтаря прилягає захристія. Дерев'яна двоярусна дзвіниця стоїть із західного боку від церкви.     Окремі елементи убранства та ікони могли походити з ХІХ – початку ХХ століття й передаватися з покоління в покоління як родинні пожертви.  Сьогодні Свято-Троїцька церква залишається діючим храмом і важливою частиною культурного ландшафту села Сокіл. Особливо урочисто тут відзначають Свято Святої Трійці (Зелені свята) — одне з головних храмових свят, що традиційно поєднує богослужіння з народними звичаями.  Церква є живим свідченням історії села, духовної тяглості та самоідентифікації громади, зберігаючи зв’язок між минулим і сучасністю.