27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська ТГ, Волинська область Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.

28 січня 2026
Рожищенський історико-краєзнавчий музей.
Рожищенський історико-краєзнавчий музей місто Рожище, Рожищенська ТГ Рожищенський історико-краєзнавчий музей  — осередок збереження історичної пам’яті, духовної спадщини та культури краю, який понад чотири десятиліття є важливою частиною культурного життя громади. Музей був відкритий 4 листопада 1977 року. Ініціаторами його створення стали ентузіасти, закохані у свою малу батьківщину: Олександр Петрович Малярчук (тодішній другий секретар Рожищенського райкому), Володимир Платонович Засядчук (перший директор музею на громадських засадах) та Сергій Свистунов — відповідальний секретар Товариства охорони пам’яток історії та культури Рожищенського району (нині Рожищенська ТГ). Велику підтримку у формуванні перших фондів і створенні експозицій надали фахівці Волинського краєзнавчого музею та працівники Рожищенської художньої майстерні. Уже через два роки після відкриття, у 1979 році, музей отримав почесне звання «народний». Згодом, у 1994 році, за участю методистів Волинського краєзнавчого музею, було проведено масштабну реорганізацію експозицій, яка надала установі сучаснішого вигляду та тематичної насиченості. Музей складається з чотирьох відділів: ·         Природи ·         Етнографії ·         Історії ·         Художнього мистецтва Кожен з них відображає різні грані історії та життя рожищенського краю. Етнографічний відділ — один із найатмосферніших. Тут, спільно з місцевими майстрами, відтворено макет селянської хати середини ХІХ століття, що дає змогу зануритися у побут і традиції волинського села. Унікальним експонатом є рушник Любові Федосіївни Старикової, вишитий у 1944 році в Луцькій тюрмі риб’ячою кісткою — символ незламності духу навіть у найтяжчі часи. Відділ природи було сформовано у 1994–1995 роках. У ньому представлені зразки флори й фауни Волині, що знайомлять відвідувачів із природним багатством краю, екологічними особливостями та рідкісними видами. Художній відділ створено в середині 1990-х років. Його гордість — 22 картини, подаровані музею Миколою Олександровичем Савчуком, почесним художником міста Рожище. Тут також експонуються роботи місцевих митців, що відображають красу волинських краєвидів, народні традиції та сучасні творчі пошуки. Історичний відділ охоплює широке коло тем — від давньої історії до сучасності. Серед експозицій, зокрема, представлені: історія діяльності Української повстанської армії на території Рожищенщини; долі українців, депортованих із Польщі до УРСР; розвиток Народного Руху України у регіоні; події Революції Гідності та російсько-української війни.

18 жовтня 2026
Костел Святих Петра і Павла.
Костел Святих Петра і Павла село Сокіл, Рожищенська ТГ, Волинська область Костел Святих апостолів Петра і Павла в селі Сокіл є важливою пам’яткою сакральної історії Волині, що відображає багатоконфесійне минуле краю та складні історичні процеси, які формували релігійний ландшафт регіону. Заснування та рання історія Поява римо-католицького костелу в Соколі пов’язана з поширенням католицизму на Волині у XVII–XVIII століттях, коли місцеві маєтності належали шляхетським родинам Речі Посполитої.  Саме вони зазвичай виступали фундаторами костелів, забезпечуючи їх землею, доходами та опікою. У 1907 році мешканці Сокола та навколишніх сіл прийняли рішення збудувати костел на місці спаленої три роки тому святині. Для того, щоб зібрати необхідну суму, серед населення продавали надруковані «цегелки» у формі поштівок із малюнками спроектованого костелу. Кожна така коштувала 20 копійок. До збору коштів долучились не лише католики, а й православні. В результаті вдалось зібрати 9 тисяч рублів. Велику суму по тих мірках. Необхідні кошти, дозволили активному пробощу Токарському розпочати будівництво святині в 1907 році. Фундамент був закладений досить швидко. Урочисте освячення фундаментів майбутнього костелу відбулось 6 червня 1907 року. Саме в той день були зроблені фото. Потім їх передрукували місцеві волинські ЗМІ та релігійні видання. До місця будівництва костелу прийшла велика кількість людей, більшість ішла пішки із своїх населених храмів разом із духовенством та іконами. Очевидці згадували, що такої кількості людей в Соколі не бачили ніколи. Це було справжнє свято для цього регіону, яке об’єднало в спільній меті католиків та православних. На урочистість прийшло більше тисячі людей. Тогочасні журналісти про подію писали так: «Місцевий люд тут дуже толерантний до релігії. Православні ходять на рівні до костелів та церков». Зведення храму в селі Сокіл відбувалось під керівництвом К. Тележинського, який був родом із міста Луцька. Мулярі були запрошені із Королівства Польського, адже в ті часи Волинь була в складі Російської імперії. Відомо, що храм будували до 1909 року. Проте в роки Першої світової війни новий храм був пошкоджений і поруйнований. Знову його відбудували лише в міжвоєнний період. В 1938 році місцева парафія нараховувала близького дві тисячі віруючих. В роки Другої світової війни святині знову була розграбована та поруйнована. Великий снаряд, який застряг у стіні будівлі, нагадує про бурхливий період історії. Потім радянська влада використовувала храм як зерносховище. У 80-х роках минулого століття поляки захотіли відродити свою святиню і взялися облаштовувати біля костелу дитячий табір. Збудували чотири літніх будиночки. Але дуже скоро справу закинули. І так все стояло, аж поки на цьому місці УПЦ (КП) не вирішила зробити монастир.  У 2011 році на території покинутого костелу відкрили Свято-Успенський чоловічий монастир Української православної церкви Київського патріархату.