10 вересня 2026
Корецький замок.
Корецький замок — свідок княжої історії Корця На високій скелястій горі над річкою Корчик, у самому серці Корця, височіють залишки споруди, яка вже багато століть є одним із головних символів міста, — Корецького замку. Сьогодні від колишньої фортеці залишилися руїни, надбрамна вежа та старовинний міст, але навіть ці фрагменти нагадують про часи, коли Корець був важливим осередком князівської влади на Волині. Корецький замок має статус пам’ятки архітектури національного значення. Від давнього городища до фортеці Історія Корця сягає глибини століть. Поселення під назвою Корчеськ уперше згадується в літописах 1150 року. У XIV столітті ці землі опинилися у складі Великого князівства Литовського. У 1380 році територія Корця була передана великим князем литовським Ягайлом князю Федору Острозькому. Імовірно, саме за його часів, близько 1386 року, на місці сучасного замку з’явилися перші дерев’яні укріплення. На початку XV століття Корець став володінням князівського роду Корецьких. Саме цей рід на кілька століть пов’язав свою історію з містом і замком. Фортеця князів Корецьких Спочатку укріплення були дерев’яними, але згодом замок перетворився на потужну муровану фортецю. У XVI столітті князь Богуш Корецький значно посилив обороноздатність замку. Фортеця мала регулярну бастіонну систему, була оточена глибоким ровом, а потрапити всередину можна було через міст і надбрамну вежу. Її розташування на високому пагорбі над Корчиком також давало природну перевагу перед нападниками. Замок був не просто оборонною спорудою. Він став центром володінь князів Корецьких, навколо якого формувалося життя міста. У XVI — першій половині XVII століття Корець перетворився на одне з помітних міст Волині. Кінець князівського роду У 1651 році рід князів Корецьких перервався, і їхні володіння перейшли до інших власників — спочатку Лещинських, а згодом до князів Чарторийських. Разом із політичними та економічними змінами змінювався і сам замок. Згодом сувора середньовічна фортеця почала втрачати своє первісне оборонне значення. Замок стає палацом У XVIII столітті Корецький замок зазнав значних перебудов. У 1780-х роках князь Юзеф Клеменс Чарторийський реконструював комплекс і пристосував його під палацову резиденцію. Колишня фортеця отримала риси барокового палацу. Так Корецький замок пройшов дивовижну трансформацію: від оборонної твердині з мурами, ровами та мостом — до аристократичної резиденції. Пожежа 1832 року Та нове життя замку тривало недовго. У 1832 році комплекс зазнав нищівної пожежі. Після цього замок уже не відбудовували. З часом будівлі руйнувалися, а величний палац перетворювався на руїни. До наших днів збереглися окремі фрагменти замкових споруд: триярусна надбрамна башта, залишки палацових корпусів та старовинний арковий міст через рів. Замок, який продовжує розповідати Сьогодні Корецький замок — це не просто мальовничі руїни. Це матеріальний свідок історії Корця, пам’ять про князів Острозьких і Корецьких, про оборонну архітектуру Волині, про аристократичні резиденції XVIII століття та про великі історичні зміни, які пережило місто. Каміння його мурів пам’ятає часи князів, воїнів, дипломатів і мешканців стародавнього Корця. А те, що від замку залишилося сьогодні, дає нам можливість не лише дивитися на минуле, а й відчувати його присутність поруч. Корецький замок — це історія, яка не зникла разом із його стінами. Вона продовжує жити в пам’яті міста, у старих світлинах та гравюрах, у легендах і розповідях, у кожному камені, що пережив століття. Зберігати цю пам’ять — означає берегти частину історії Корця та України.

27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська територіальна громада Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.

21 листопада 2025
Пам'ятний знак «Борцям за волю й незалежність України».
Пам'ятний знак «Борцям за волю й незалежність України» був встановлений мешканцями Горохова як символ вдячності, визнання та пам'яті. Це місце, де протягом багатьох років збиралися жителі на спільну молитву та мітинги, присвячені важливим історичним датам. Він нагадує нам про подвиги і жертви, зроблені заради свободи та незалежності нашої Батьківщини. Запрошую вас до мандрівки містом Горохів, використовуючи аудіогід 'Горохів Digital. Історичний Путівник'.