3 серпня 2026
Костел у м. Рожище.
Костел Преображення Господнього місто Рожище Костел Преображення Господнього — одна з найважливіших сакральних і історичних споруд Рожища, мовчазний свідок багатокультурного минулого міста та присутності тут римо-католицької громади. Історія Римо-католицька громада в Рожищі сформувалася у ХІХ – на початку ХХ століття. Її основу становили поляки та частково німці, які проживали в місті й околицях. Саме для них було зведено костел на честь Преображення Господнього — як духовний центр, місце молитви, навчання і спільнотного життя. Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках та мали свою каплицю у Рожищах. Правда, у схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії, починаючи від 1902 року вона подається як домашня, а у 1928, 1929, 1930 і 1931 роках - як дерев'яна з XVIII століття. Ймовірно, ще до І світової війни тут планували будівництво костелу, про що може свідчити видана у 1910-х роках листівка-цегелка на 20 копійок із його (нереалізованим) проектом. У 1920 році у Рожищі було засновано самостійну парафію під опікою настоятеля о. Телесфора Кавчинського, завдяки зусиллям якого і коштам місцевих землевласників Запольських та інших вірян вже 1924 року, продовжуючи послуговуватись дерев'яною каплицею, розпочали спорудження мурованого храму. Щоб зібрати додаткові кошти, надрукували листівку-цегелку на 50 грош. Причому, у схематизмах 1923, 1925, 1926 і 1927 років ця святиня згадується під титулом Пресвятого Серця Ісуса. Від 1926 року будівництво костелу у Рожищах йшло вже під керівництвом настоятеля о. Юрія Зволінського, який замінив о. Кавчинського. 1929 року для ще незакінченого храму вперше використано титул Преображення Господнього, а 1931 року останній раз згадується дерев'яна каплиця. Саме 1931 року і було завершене спорудження, оздоблення та оснащення костелу, тоді ж його освятив єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич. Від 1935 року парафію в Рожищах обслуговував настоятель о. Михайло Пражмовський, який до І світової війни адміністрував парафію Матері Божої Святого Скапулярію в Тарноруді. Головний вівтар храму від 1929 року містив чудотворний образ Господа Ісуса Тарнорудського XVII століття. 1920 року його таємно вивезли до Кракова із костелу у радянській Тарноруді, а у вересні 1929 року перевезли до Луцької катедри cвв. Апп. Петра і Павла, і вже звідти урочистою процесією перенесли до рожищенського костелу. Наприкінці 30-х років парафія у Рожищах мала понад три з половиною тисячі вірян, що проживали у понад трьох десятках сусідніх сіл. У 1945 році настоятель у Рожищах о. Пражмовський та частина парафіян-поляків разом із найціннішим костельним майном, у тому числі чудотворним образом Господа Ісуса Тарнорудського, виїхали до Польші. Храм радянська влада зачинила, зробивши в ньому спочатку стайню для коней військових, а згодом, у 80-х роках - склад продовольчих товарів. Повернули вірним у Рожищах зруйнований костел без вежі 1992 року (рішенням Волинського виконавчого комітету від 04.03.1992р. №46). 11 квітня 1993 року його після часткового ремонту повторно освятив єпископ Маркіян Трофим'як. 7 серпня 2011 року єпископ Трофим'як освятив також дзвони та встановлену 27 червня вежу. 2019 року у храмі змонтували 50-річний орган з Польщі.  Нині настоятелем храму є отець канонік Роман Бурник Сьогодні костел Преображення Господнього — це не лише архітектурна пам’ятка, а й важливий символ історичної пам’яті Рожища. Він нагадує про багатонаціональне й багатоконфесійне минуле міста, про співіснування різних громад і традицій. 

16 липня 2026
Свято-Троїцька церква.
Свято-Троїцька церква(Церква Святої Трійці) село Сокіл, Рожищенська ТГ Витоки та історичний розвиток Село Сокіл належить до давніх поселень краю, а поява тут церкви була закономірним етапом формування громади. За характером волинської сакральної забудови можна припустити, що перша Свято-Троїцька церква виникла у ХІХ столітті, ймовірно як дерев’яний храм, споруджений коштом і силами місцевих жителів. Перші документальні згадки про дерев'яну церкву в селі Сокіл відомі з XVI століття. У 1742 році в церкві був ремонт. Церква у 1830-ті роки згоріла і була відбудована 1853 року коштом парафіян. Відтоді церква не припиняла своєї діяльності. У церкві зберігається багато цінних речей, що перебувають на обліку в держреєстрі, серед яких дерев'яний іконостас та ікони волинської школи іконопису XV-XVI століття. Церква виконувала функцію парафіяльного центру: тут велися метричні записи, відбувалися хрещення, вінчання, відспівування, відзначалися головні церковні свята. Для мешканців Сокола храм був не лише релігійною спорудою, а й місцем єднання громади. 15 травня 2022 року парафія перейшла до Православної церкви України , проте процес переходу затягнувся на декілька місяців. 11 серпня 2022 року фахівці обласної державної адміністрації провели перевірку й опис майна у церкві та передали її громаді в постійне користування Архітектурні риси Свято-Троїцька церква належить до типових волинських сільських храмів зі стриманою архітектурою, без надмірної декоративності. Її зовнішній вигляд гармонійно вписується в ландшафт села, а внутрішній простір зорієнтований на іконостас — головний духовний і візуальний акцент православного храму. Церква тризубна одноверха, хрещата в плані. Середхрестя нави завершує низький світловий восьмерик. Баня невисока, приплюснута, її вінчає ліхтар з маківкою. До бабинця прибудовано невеликий зашклений ґанок, по осі церкви. З обох боків нави є додаткові входи. До вівтаря прилягає захристія. Дерев'яна двоярусна дзвіниця стоїть із західного боку від церкви.   Окремі елементи убранства та ікони могли походити з ХІХ – початку ХХ століття й передаватися з покоління в покоління як родинні пожертви. Сьогодні Свято-Троїцька церква залишається діючим храмом і важливою частиною культурного ландшафту села Сокіл. Особливо урочисто тут відзначають Свято Святої Трійці (Зелені свята) — одне з головних храмових свят, що традиційно поєднує богослужіння з народними звичаями. Церква є живим свідченням історії села, духовної тяглості та самоідентифікації громади, зберігаючи зв’язок між минулим і сучасністю.  

10 вересня 2026
Корецький замок.
Корецький замок — свідок княжої історії Корця На високій скелястій горі над річкою Корчик, у самому серці Корця, височіють залишки споруди, яка вже багато століть є одним із головних символів міста, — Корецького замку. Сьогодні від колишньої фортеці залишилися руїни, надбрамна вежа та старовинний міст, але навіть ці фрагменти нагадують про часи, коли Корець був важливим осередком князівської влади на Волині. Корецький замок має статус пам’ятки архітектури національного значення. Від давнього городища до фортеці Історія Корця сягає глибини століть. Поселення під назвою Корчеськ уперше згадується в літописах 1150 року. У XIV столітті ці землі опинилися у складі Великого князівства Литовського. У 1380 році територія Корця була передана великим князем литовським Ягайлом князю Федору Острозькому. Імовірно, саме за його часів, близько 1386 року, на місці сучасного замку з’явилися перші дерев’яні укріплення. На початку XV століття Корець став володінням князівського роду Корецьких. Саме цей рід на кілька століть пов’язав свою історію з містом і замком. Фортеця князів Корецьких Спочатку укріплення були дерев’яними, але згодом замок перетворився на потужну муровану фортецю. У XVI столітті князь Богуш Корецький значно посилив обороноздатність замку. Фортеця мала регулярну бастіонну систему, була оточена глибоким ровом, а потрапити всередину можна було через міст і надбрамну вежу. Її розташування на високому пагорбі над Корчиком також давало природну перевагу перед нападниками. Замок був не просто оборонною спорудою. Він став центром володінь князів Корецьких, навколо якого формувалося життя міста. У XVI — першій половині XVII століття Корець перетворився на одне з помітних міст Волині. Кінець князівського роду У 1651 році рід князів Корецьких перервався, і їхні володіння перейшли до інших власників — спочатку Лещинських, а згодом до князів Чарторийських. Разом із політичними та економічними змінами змінювався і сам замок. Згодом сувора середньовічна фортеця почала втрачати своє первісне оборонне значення. Замок стає палацом У XVIII столітті Корецький замок зазнав значних перебудов. У 1780-х роках князь Юзеф Клеменс Чарторийський реконструював комплекс і пристосував його під палацову резиденцію. Колишня фортеця отримала риси барокового палацу. Так Корецький замок пройшов дивовижну трансформацію: від оборонної твердині з мурами, ровами та мостом — до аристократичної резиденції. Пожежа 1832 року Та нове життя замку тривало недовго. У 1832 році комплекс зазнав нищівної пожежі. Після цього замок уже не відбудовували. З часом будівлі руйнувалися, а величний палац перетворювався на руїни. До наших днів збереглися окремі фрагменти замкових споруд: триярусна надбрамна башта, залишки палацових корпусів та старовинний арковий міст через рів. Замок, який продовжує розповідати Сьогодні Корецький замок — це не просто мальовничі руїни. Це матеріальний свідок історії Корця, пам’ять про князів Острозьких і Корецьких, про оборонну архітектуру Волині, про аристократичні резиденції XVIII століття та про великі історичні зміни, які пережило місто. Каміння його мурів пам’ятає часи князів, воїнів, дипломатів і мешканців стародавнього Корця. А те, що від замку залишилося сьогодні, дає нам можливість не лише дивитися на минуле, а й відчувати його присутність поруч. Корецький замок — це історія, яка не зникла разом із його стінами. Вона продовжує жити в пам’яті міста, у старих світлинах та гравюрах, у легендах і розповідях, у кожному камені, що пережив століття. Зберігати цю пам’ять — означає берегти частину історії Корця та України.