28 січня 2026
Рожищенський історико-краєзнавчий музей.
Рожищенський історико-краєзнавчий музей місто Рожище, Рожищенська ТГ Рожищенський історико-краєзнавчий музей  — осередок збереження історичної пам’яті, духовної спадщини та культури краю, який понад чотири десятиліття є важливою частиною культурного життя громади. Музей був відкритий 4 листопада 1977 року. Ініціаторами його створення стали ентузіасти, закохані у свою малу батьківщину: Олександр Петрович Малярчук (тодішній другий секретар Рожищенського райкому), Володимир Платонович Засядчук (перший директор музею на громадських засадах) та Сергій Свистунов — відповідальний секретар Товариства охорони пам’яток історії та культури Рожищенського району (нині Рожищенська ТГ). Велику підтримку у формуванні перших фондів і створенні експозицій надали фахівці Волинського краєзнавчого музею та працівники Рожищенської художньої майстерні. Уже через два роки після відкриття, у 1979 році, музей отримав почесне звання «народний». Згодом, у 1994 році, за участю методистів Волинського краєзнавчого музею, було проведено масштабну реорганізацію експозицій, яка надала установі сучаснішого вигляду та тематичної насиченості. Музей складається з чотирьох відділів: ·         Природи ·         Етнографії ·         Історії ·         Художнього мистецтва Кожен з них відображає різні грані історії та життя рожищенського краю. Етнографічний відділ — один із найатмосферніших. Тут, спільно з місцевими майстрами, відтворено макет селянської хати середини ХІХ століття, що дає змогу зануритися у побут і традиції волинського села. Унікальним експонатом є рушник Любові Федосіївни Старикової, вишитий у 1944 році в Луцькій тюрмі риб’ячою кісткою — символ незламності духу навіть у найтяжчі часи. Відділ природи було сформовано у 1994–1995 роках. У ньому представлені зразки флори й фауни Волині, що знайомлять відвідувачів із природним багатством краю, екологічними особливостями та рідкісними видами. Художній відділ створено в середині 1990-х років. Його гордість — 22 картини, подаровані музею Миколою Олександровичем Савчуком, почесним художником міста Рожище. Тут також експонуються роботи місцевих митців, що відображають красу волинських краєвидів, народні традиції та сучасні творчі пошуки. Історичний відділ охоплює широке коло тем — від давньої історії до сучасності. Серед експозицій, зокрема, представлені: історія діяльності Української повстанської армії на території Рожищенщини; долі українців, депортованих із Польщі до УРСР; розвиток Народного Руху України у регіоні; події Революції Гідності та російсько-української війни.

27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська територіальна громада Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.

21 листопада 2025
Свято-Вознесенський храм.
Горохів Digital: історія, яка звучить! Храм є однією з ключових точок маршруту цифрового аудіогіда Горохова. Відвідувачі можуть скористатися сучасними технологіями, щоб почути захоплюючу історію храму та його настоятелів прямо на місці, поглиблюючи свій досвід відвідування культурної спадщини громади.Свято-Вознесенський храм є однією з найстаріших споруд Горохова та живим свідченням багатої історії Волині.  Ключові історичні факти  Перша дерев'яна святиня на цьому місці згадується в архівах 1797 року. Сучасна будівля зведена у 1844 році у період культурного зростання.  Храм тісно пов'язаний із долею настоятеля Володимира Мисечка, який був розстріляний нацистами у 1943 році (в урочищі Видумка біля Рівного). На стіні храму встановлено пам'ятну дошку на його честь. Настоятель храму з 1992 року отець Андрій Сидор. Сьогодні Свято-Вознесенський храмовий комплекс продовжує жити, поєднуючи свою багатовікову історію з сьогоденням. На його території з'явилися нові об'єкти: стіна Героїв, статуя Діви Марії, невелика каплиця для освячення води та недільна школа.