27 липня 2026
Свято Петро-Павлівська церква.
Петро-Павлівська церква село Іванівка, Рожищенська ТГ, Волинська область Петро-Павлівська церква в селі Іванівка — одна з тих сільських святинь Волині, що поєднує в собі духовну традицію, локальну історію та живу пам’ять громади. Історія Петро-Павлівської церкви в селі Іванівка тісно пов’язана з формуванням самого поселення та релігійного життя Волині. Для традиційного волинського села храм був не лише місцем молитви, а й своєрідним центром громади, навколо якого вибудовувалося повсякденне й обрядове життя.  Історичні відомості Римо-католицький костел у Янові (стара назва села Іванівка - Янівка, до 1946 року) був збудований з ініціативи Миколи Єло-Малинського. Про це свідчить фундаційний документ, укладений Миколаєм та його дружиною Христини 17 квітня 1629 року, яким засновувався янівський конвент (монастир) ордену отців бернардинів. Згідно з фундацією, монастир отримував земельні наділи та прибутки з маєтків Єло-Малинського. Вже 18 квітня 1629 року, наступного дня після укладання фундації, Миколай Єло-Малинський склав свій передсмертний заповіт, у якому офіційно визнав себе римо-католиком і заповів поховати його тіло в новозбудованому бернардинському костелі в Янові. Цей факт дає підстави зробити важливий висновок:костел був зведений раніше, ніж монастирські будівлі.  Сам бернардинський монастир — двоповерхову муровану споруду на 36 келій — було збудовано вже після смерті Миколи Єло-Малинського, коштом фундації та спадкоємців. Окремим пунктом заповіту фундатор зобов’язував дружину й дітей звести в Янові ще один, дерев’яний костел, а також надати фундацію для заснування при ньому плебанії (парафіяльного дому). Янів у ХІХ столітті: свідчення Юзефа Ігнація Крашевського Цікавий образ Янова (Янівки, нині Іванівка) першої половини ХІХ століття залишив видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський, який близько двадцяти років був волинським землевласником. У своїй праці «Спогади про Волинь, Полісся і Литву» він описав янівський ярмарок і саме містечко.  Опис Крашевського позбавлений ідеалізації:Янівка постає як невелике поселення з кількома хатами серед піску й покручених сосен, дерев’яними єврейськими крамничками, напівпорожньою корчмою, великим, але порожнім бернардинським костелом та широким ринком, який лише в ярмаркові дні заповнювався людьми впритул до храму. Це свідчить про поступовий занепад містечка й монастирського життя. Закриття монастиря і перебудова храму У 1832 році янівський бернардинський монастир було ліквідовано, а його приміщення передано православній церкві. За свідченням дослідника М. Теодоровича, вже у 1833 році колишній бернардинський костел було перебудовано на православну церкву з посвятою святих апостолів Петра і Павла.  Упродовж ХІХ століття монастирські споруди поступово занепали, і до кінця століття від них залишилися лише руїни. Натомість мурований храм, перебудований під православну церкву, зберігся і в реконструйованому вигляді існує донині, залишаючись важливою архітектурною та історичною пам’яткою краю. Протягом своєї історії храм неодноразово переживав складні часи: війни, зміни влади, періоди занепаду церковного життя. Попри це, громада щоразу відновлювала святиню, зберігаючи її як духовний символ села. Архітектура та внутрішнє убранство Петро-Павлівська церква вирізняється стриманою, але гармонійною архітектурою, властивою волинським православним храмам. Навіть без пишного декору вона справляє враження завдяки пропорціям і вписаності в навколишній сільський ландшафт. Внутрішній простір традиційно зорієнтований на іконостас, який є головним акцентом храму. Частина ікон могла бути створена місцевими майстрами або привезена з навколишніх міст і монастирів. Для парафіян особливо цінними є образи, пов’язані з родинною пам’яттю та місцевими жертводавцями. Храмове свято Головним святом церкви є день святих апостолів Петра і Павла — 12 липня. У цей день до Іванівки з’їжджаються не лише місцеві жителі, а й вихідці з села, родичі та гості. Храмове свято традиційно поєднувало урочисте богослужіння з елементами народної культури: спільною трапезою, гостюванням, живим спілкуванням громади. Значення для громади Петро-Павлівська церква — це не лише культова споруда, а й важливий маркер ідентичності села Іванівка. Вона зберігає тяглість традицій, нагадує про коріння та спільну історію мешканців. У сучасних умовах храм залишається місцем, де люди шукають духовної опори та єдності.

18 жовтня 2026
Сокільське городище (замчище).
Сокільське городище (замчище): на північно-східній околиці. село Сокіл, Рожищенська ТГ, Волинська область Збереглися вали та штучне підвищення. Село Сокіл Рожищенської громади знаходиться у Волинській області, на північ від Луцька та на північний схід від міста  Рожище, на лівому березі р. Стир.   Розвідкова експедиція Волинського краєзнавчого музею під керівництвом Віталія Коноплі у 1989 році на території села виявила дев'ять пам'яток археології – поселення давньоруського періоду ХІ-ХІІІ століття площею від 0,5 до двох гектарів кожне. Поселення виявили в урочищі Цвелень на правому березі Лютиці, у південній частині села на лівому березі Стиру та на схід від шосейної дороги, у центральній частині села на правому березі Лютиці, на підвищеній ділянці біля двох озер Вузького і Круглого, в північно-східній околиці села на правому березі Стиру, в урочищі Острів на правому березі Лютиці, в урочищі Красикове на лівому березі Лютиці та в урочищі Під Навіз на лівому березі Лютиці. У цьому ж переліку згадане і городище Городище-замчище XVI-XVII ст. на території села впродовж двох століть відігравало значну роль в історії тоді ще містечка Сокуля (стара назва, нині село Сокіл) і завдяки функціонуванню якого мешканці села вели жваву торгівлю та й брали участь в різних історичних подіях. Пам’ятка знаходиться на північно-східній околиці села, при виїзді до села Навіз, на території лікарні (колишньої садиби родини Стемковських). Вона займає домінуюче положення в навколишній місцевості, оточена низинними болотами з півдня та сходу. Городище має чотирикутну форму, зі штучно насипаною площадкою на підвищенні серед заболоченої заплави лівого берега р. Лютиці (лівосторонній доплив р. Стир). Збереглися частково північні, південні та західні (з в’їздом до городища) вали замчища.  Із західної сторони воно мало б бути захищене ще ровом – нині це забудована територія села. Городище займає площу 6800 кв.м (80 х 85 м). У східній його частині розміщено перебудоване з шляхетського маєтку приміщення лікарні, у східній і північній – господарські споруди, у західній – залито фундамент, по центру – засаджені дерева.  

21 листопада 2025
Палац Стройновських.
Ви перебуваєте у місці, де колись височіла велична резиденція, що була справжньою скарбницею європейського мистецтва — палац роду Стройновських. Це місце, відоме як Грабина, зберігає пам'ять про період найбільшого культурного розквіту Горохова.Розквіт тривав до 1830-х років, коли родина Тарновських переїхала, забравши найцінніше. Пожежа 1927 року та Друга світова війна остаточно знищили цю визначну пам'ятку. Палац Стройновських — це символ втраченої величі Горохова. Прослухайте  аудіоісторію, щоб дізнатися!