АКОРДИ, ЩО ЄДНАЮТЬ ПОКОЛІННЯ: ВОЛОДИМИР РОСОВСЬКИЙ

Стасевич Ліля Олександрівна, директор Новосілківської гімназії

         Є люди, як зорі,  вони погаснуть, а світло від них ще довго-довго блукає всесвітами наших душ …
Догоріла і згасла його свіча, завершилася стезя земного життя.  Відійшов у вічність, але зоря його творчості залишила добру згадку і пам‘ять усім тим, хто його знав … .
       Згадуючи добрим словом цього великого, кремезного чоловіка, який віртуозно грав на музичних інструментах, однозначно скажемо, що пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця.
 Він жив, радів світу, людям, що оточували його. Володимиру Пилиповичу були притаманні найкращі риси, якими тільки може обдарувати Бог людину: порядність, чесність, любов до людей. 
Володимир Пилипович народився  20 червня 1947 року у співучій селянській сім’ї скрипаля-музиканта Пилипа. З молоком матері увібрали сини любов до української землі та пісні. А було в сім’ї чотири сини – і всі музиканти.
Добре пам’ятав Володя свій перший виступ на великій сцені з солодким присмаком медових цукерків.
Ще маленьким, у 4 роки, разом з групою музикантів та татом Пилипом довелося побувати на великій сцені, від тодішнього Горохівського району їздив на фестиваль в м. Ригу  не просто як глядач, а як учасник. Грав на гармошці. На закінчення виступу надали слово наймолодшому учаснику. Не розгубився хлопчина. Журі високо оцінили виступ. Володимиру вручили цукерки, а мамі передали відріз тканини на сукню.
Душа завжди була наповнена музичними акордами, він чув їх в музиці капель  дощу, в дзичанні бджоли, у сніговій віхолі, у всьому, що оточувало хлопчину.
Самостійно і наполегливо  опанував гру на багатьох музичних інструментах і мріяв вчитися.
  Після закінчення навчання в Мислинській восьмирічній школі служив у лавах армії і лише після служби у 1966 році здійснилася давня мрія юнака – перша музична освіта  – курси баяністів. І вже як художній керівник з освітою працює Володимир Пилипович у сільському клубі с. Новосілки. У     1975-1978 роках  доля його  закинула  до  Криму.
        У 1981 році Володимир Пилипович закінчив Луцьке культосвітнє училище. 
                            Крим (1970-і роки)
Працював художнім керівником будинку культури у селах Брани, поті  с. Колодеже та с. Новосілки. Тут і звив своє родинне гніздечко. Цей період наповнений творчою наснагою, перемогами у районних і обласних конкурсах, фестивалях. Під його вмілим керівництвом творчі колективи – активні учасники культурно-мистецьких заходів.
«Берестечківська весна»                          

Духовий оркестр Мислинської вокальної групи «Вуйма»
Володимир Пилипович був організатор вечорів пам’яті, заходів з нагоди відзначення державних свят.
За високу майстерність, активну участь у мистецькому житті краю, збереження традицій, культури українського народу неодноразово нагороджений дипломами та грамотами.

З 2003 року керує церковним хором   села  Новосілки. 
За церковні заслуги перед українською Православною церквою Українського Патріархату   нагороджений Благословенною грамотою.
Активне церковне життя поєднує з викладацькою роботою на посаді викладача Сенкевичівської музичної школи. До виконання обов’язків ставився сумлінно, мав глибокі міцні та професійні знання. Організував духовий оркестр з 52 учнів. У конкурсах  духової музики колектив  неодноразово  займав  призові місця.
 2016 рік. Виступ вокального ансамблю на обласному фестивалі «Барви осені»  в селі Новий Загорів Локачинського району. 

Тут відбулася зустріч з народною артисткою України Оксаною  Пекун, яка відзначила його професіоналізм і запросила у м. Київ на «Фольк-music» як одного з найкращих музикантів.
 Однак доля вносить свої корективи.
Із спогадів учасниці колективу церковного співу Галини Демченко: «Грудень. Конкурс церковних колядок. Проводжаючи колектив, скочується холодна чоловіча сльоза, бо вперше відпускає своїх дівчат одних, а сам залишається вдома. Не відпускає страшна недуга».
І можна тільки подивуватися, з якою покорою, терпеливістю, спокоєм він прийняв свій хрест – хворобу, з якою боровся протягом останніх років. І жодного нарікання, жодного докору долі. Це був час терпіння, прикростей, час очищення болем. У своїй хворобі не став малосильним, вбогим. Він не впав духом. Тяжкохворий, він співав і грав постійно.
Він здався на волю Бога, як у тій пісні: «Після зими приходить літо, після ночі знову наступає білий день, а після бурі – ясна погода».
 Перестало битися серце  віртуоза-музиканта від Бога у лютому 2017 року.
І вже на небесах лунають музичні акорди, віддаючи хвалу нашому Всевишньому.
Більше ніколи не світитиме йому весняне сонце, не дошкулятимуть надмірні дощові дні, але мудрі зерна науки, щедро засіяні в душах його учнів, студентів, щира людська вдача проростають і  ще довго проростатимуть світлою пам'яттю.
Це людина, яка ніколи не бажала для себе особливої похвали чи почестей – вони самі до нього приходили.
Це приклад життя митця, приклад служіння Україні.