ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКА ЦЕРКВА У ВІЛЬХІВЦІ – САКРАЛЬНА ПАМ’ЯТКА АРХІТЕКТУРИ XVIII СТОЛІТТЯ

Процюк Н. Л., вчителька історії, заступник директора з виховної роботи  Вільхівського ліцею Горохівської міської ради

 Війна в Україні загострила питання збереження пам’яток  історії та культури. Особливо вразливою є дерев’яна архітектура. Одна з таких пам’яток  архітектури знаходиться в селі Вільхівка Волинської області. Церква Воздвиження Чесного Хреста – це найстаріша будівля села і його візитівка. Вона найбільш повно зберегла свої первісні форми й увійшла до списку прекрасних дерев’яних храмів Волині. За подібними проєктами збудовані також храми у селах Кутрів (Георгіївська церква 1761) та Ржищів (Михайлівська церква 1779) колись Горохівського району [18]. Досліджуючи його історію та вивчаючи унікальну архітектуру, зустрічаємо багато цікавих загадок, які ховаються у цих старовинних стінах храму.
 До  нашого  часу  дійшла  невелика кількість  джерел  з  історії  храму. У Волинському архіві є тільки метричні книги. Досліджуючи архівні документи (фонд 35, опис 5, справу 47) можна знайти рік будівництва церкви – 1782. Ознайомившись з документами за 1880 рік (Ф 35, опис 5, справа 57) знаходимо, що Хрестовоздвиженська церква у Вільхівці була підпорядкована Миколаївській церкві у селі Звиняче Горохівського району. На той час це був Володимиро-Волинський повіт і на аркуші 153 було написано, що збудована церква в 1789 році поміщиком Вільгорським.
  У Державному реєстрі національного культурного надбання церква у Вільхівці зареєстрована під № 101\1 і офіційною датою будівницва вважається 1782 рік.
    Спогади старожилів доповнюють інформацію про храм, але вони різняться і не мають доказової бази. 
  Зі спогадів старожила (нині покійного) Степана Зелюка стало відомо, що церква була побудована через 80 років після заснування села. Точна дата заснування села Вільхівка також невідома, датується приблизно 1530 роком [3]. Отож, можна припустити, що церква була збудована у 1610 році, а не у 1782.
   Священник Василь Луньо розпочав своє пастирське служіння в церкві у 1995 році. Він показав нам храм, розказав про невдалі спроби його реставрації та поділився своїми знаннями про історію церкви. Отець показав нам Кошторисний акт 1959 року, Охоронний договір на передачу пам’ятника архітектури, Акт технічного огляду пам’ятника архітектури при передачі його в оренду 3 жовтня 1949 року. Цікаво, що в Охоронному договорі вказано рік заснування церкви 1884.
    У квітні 2007 року в село завітали учасники проєкту Олени Крушинської «Дерев’яні храми України» Ростислав і Світлана Линники, які відвідали храм і провели інтерв’ювання з місцевим населенням. Згодом усю зібрану інформацію журналісти-дослідники помістили на сайт проєкту «Дерев’яні храми України», де повідомляють інформацію місцевих жителів про те, що коли в храмі міняли підлогу і зірвали стару, побачили на старій зрубині вирізьблену дату «1670» [13]. Але над входом у притвор залишений будівничими різаний напис «1782».
    Багато із старожилів стверджують, що вік церкви був позначений на дубових підвалинах сотнею років раніше. І одна з найстаріших мешканців села Антоніна Дах (нині покійна) розповідала, що нібито цифра, вирізана на деревині – «1682». Постає питання, чому саме 1782 рік вважається датою будівництва церкви і цей рік було внесено у реєстраційні документи. [17; 122]. Можливо, у 1782 році в храмі здійснювались ремонтні роботи. Та жителька Вільхівки Степанида Левенець оповідала, що їй колись розповідали старші люди, що церкву перекривали, зверху колоди обшалювали дошками, зробили підлогу. Ось коли клали підлогу, то під вівтарем вибита була справжня дата будівництва храму. Але точний рік не пам’ятають, тільки кажуть, що церкві на сто років більше [5]. Можливо,  люди кажуть правду, і справді церква збудована у «1610», «1670» чи «1682»?
    Вівтар і стіни храму, ікони виконані у стилі пізнього українського бароко. [12]. Дослідження просторової будови храму також дає підстави припустити, що церква, була заснована у XVII ст., а не в кінці XVIII ст., оскільки збудована із не розпилених колод, а обтесаних сокирою. Замість цвяхів використані дерев’яні штики, якими скріплені ці колоди [17; 122]. Свято-Хрестовоздвиженська церква – це дерев’яний тризрубний храм. Як підмурки для храму використовували вертикально вкопані в землю обрубки дубових колод – так звані стояни, або стендари. З кінця XVIII ст. підмурівки церков та дзвіниць почали ставити із каменю або цегли. Жителі села згадують, що в дитинстві гралися під церквою в хованки, коли вона стояла на колодах. Дзвіниця й досі стоїть на цеглинах.
    Про автора та будівничих храму нічого невідомо. Серед місцевого населення побутує інформація, що саме поміщик Вільгорський, який проживав на території села, дав розпорядження звести храм для місцевого населення. На той час у селі нараховувалось 40 господарств, то для тієї кількості мешканців розміри приміщення були оптимальними. Престол храму освячено на честь Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Саме прізвище цього поміщика вказане в усіх метричних книгах і документах на церкву як її засновника.
    Церковна будівля розташована впритул до території, на якій колись була збудована стара школа, а місцевий цвинтар, який зараз знаходиться поблизу церкви, – то був шкільний двір [3]. Архітектурний комплекс доповнює дерев’яна двоярусна дзвіниця, побудована в той же рік окремою спорудою, знаходиться на відстані 5-6 метрів, яка завершується шатровим дахом, в основі хреста – півмісяць. 
    3 жовтня 1949 року представником обласного відділу архітектури Назаревичем П.М. у присутності настоятеля храму проведено обстеження цієї пам’ятки архітектури. Він оцінив технічний стан церковної будівлі: загальний стан пам’ятки – задовільний, фундамент – добрий; цоколь – задовільний; перекриття, дах, карниз, драбина, підлога, двері і вікна – задовільні; штукатурки – немає. Зробив висновок, що будівля за час використання зазнала ремонту даху та стін та ін., що мав на увазі Назаревич П. М., коли писав «та ін.», ми не можемо знати. Але він чітко вказав, що змін та перебудови у церковній будівлі не було. Відповідно до результатів обстеження зазначив, що в цілях збереження від руйнування храм потребує зовнішнього фарбування, потрібен і ремонт паркану. Також зауважив, що в оздобленні інтер’єру церква належить до тих, що не мають настінного монументального і станкового живопису. Про іконостас написав, що він різьблений, дерев’яний, розписаний бронзою.  І головне, що на момент обстеження представником обласного відділу архітектури виявлено факт відсутності охоронної дошки.
    Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.63 № 970 та списку пам’ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, церква та дзвіниця є пам’ятками архітектури України, зареєстровані під № 101/1 і № 101/2, перебувають під охороною держави, побудовані у 1782 році. Офіційною датою будівництва храму і дзвіниці вважається саме цей рік [2]. Згодом з’явилися і охоронні дошки на цих будівлях. 
    Пропорції будівлі компактні, до ремонту були невеликими віконця та дверні отвори. У другій половині XIX cт. до північної стіни вівтаря прибудовано прямокутну в плані ризницю, а до західної стіни бабинця – притвор. Доказом того, що притвору спочатку не було, є те, що та старій фотографії добре видно, що щілина під дверми світиться яскравим світлом. Паламатка, на думку отця, також прибудована пізніше, бо над входом добре видно забите вікно. Тоді ж стіни ошальовано вертикально з нащільниками, розтесано вікна, підведено кам’яний фундамент [8; 122].
    Храм у с. Вільхівка – це типова для культової архітектури Волині споруда, дещо приземкувата, має два входи. Бабинець, нава і вівтар у плані наближені до квадрата. Центральний домінуючий зруб перекритий шоломоподібною банею на низькому восьмерику. Перехід від четверика до восьмерика здійснено за допомогою врубування плоских парусів. Бічні зруби перекрито двосхилими шпилястими зі звісами дахами, гребені яких доходять до вінцевого карниза восьмерика. У церкві частково збереглося піддашшя на кронштейнах. Біля західної стіни бабинця розміщено хори на стовпах [8; 122]. Отець Василь Луньо припускає, що хорів колись не було, вони були добудовані пізніше, бо зроблені вони на швелері, якого в XVIIІ ст. не використовували. 
    Іконостас у храмі виглядає як новий, складається з чотирьох ярусів, різьблений, позолочений, датується ХVІІІ ст., виконаний у стилі рококо [8; 123]. Характерною рисою цього стилю є те, що іконостаси не мають суцільної площі і не зберігають симетрії та структурної логіки. Тлом для орнаментики Царських врат стає решітка або штахетка, виноградну лозу замінюють мушлі або орнамент з тонких вигнутих галузок, стилізованих на зразок мушлів, а також орнамент у формі вогника тощо.
    Знаємо, що є гіркі сторінки з історії цього храму, про які неприємно згадувати.
     У радянський період зафіксовано крадіжку унікальних дзвонів. Їх згодом повернули, але, як з’ясувалось, зовсім не ті, а з гіршим звучанням [11]. Відомо, що один із дзвонів з Вільхівки нині зберігається у Музеї дзвонів Луцького замку. Розміщений він у другому залі на другій балці. Музей його отримав 21 липня 1987 року. У каталозі Музею дзвонів зазначено опис дзвону: дзвін (ОМ-24) церковний, православний, бронзовий, середнього розміру. Датується 1647 роком. На верхньому фризі ряд стилізованого рослинного орнаменту. Під ним рельєфний первісний напис в одну стрічку: – «В РОКω Я Х МЗ МЦГА МЯРТЯ Д ИГА». Унікальність цього дзвону в тому, що він зберігся до нашого часу, адже багато дзвонів в період козацьких воєн було перелито на гармати. Уявіть собі,  50 кг бронзи – і це зовсім невеличкий дзвін. Що характерно, цей дзвін було виконано не заводським методом, а лише одним спеціалістом ручним методом. Майстер того часу власноруч займався відлиттям таких дзвонів і технологія виробництва була відома лише йому. Здається, простий православний дзвін, а скільки в ньому закладено історичності. Викарбуваний на дзвоні напис важко розібрати і це вже залишиться однією з таємниць цього дзвону. Але на табличці до дзвону надруковано 1647 рік. 
    Житель села (нині покійний) Зелюк Степан писав, що під час Другої світової війни на південну стіну храму попав снаряд [3]. Німецькі окупанти запримітили у вікнах церкви відблиск скелець бінокля і поцілили по ній. Пряме попадання пошкодило стіну над іконою святого Петра. Тому там прибиті новіші дошки. Також на цій стіні змінили ікони. Теперішні ікони намальовані на сучасному матеріалі.
    Будівля була колись покрита ґонтою, яку замінили на бляху.
     Зараз у церкві зробили новий цоколь.
    На дияконських дверях, які по обидва боки «Царських врат», зображені Архангели Михаїл і Гавриїл. Архангел Михаїл зображений із мечем та щитом, а Гавриїл зображений із квіткою у руках. Зі слів місцевого священника, зображення Архангелів не є первинними, оскільки під час ремонту, десь у 90-х рр., майстер, який займався реставраційними роботами, не міг відтворити їх у первісному вигляді. Він знайшов інший спосіб. Щоб не псувати ще більше старе відображення Архангелів, на первинну основу майстер наклав легкий, тонкий дерев’яний картон, на якому намалював інше зображення, яке існує й досі. На старих фотографіях дійсно видно, що зображення Архангелів на дияконських дверях не таке як сьогодні. 
   У кінці 90-х у храм приїхав іконописець з Луцька Шкамарда Василь, якого отець попросив реставрувати деякі ікони. Майстер сказав, що майже всі ікони вже перемальовані, оригінальними є «Свята Трійця» і старовинний хрест. У 2009 році злодії проникли у церкву і викрали старовинну ікону «Святої Трійці». Зі слів настоятеля храму отця Василя, ця ікона датована XVIII cт. і становить велику культурну та історичну цінність. За фактом крадіжки розпочато кримінальне провадження. Де та реліквія, до цього часу невідомо.
    Отже, джерельна база з історії Хрестовоздвиженської церкви у Вільхівці неповна для того, щоб повною мірою дослідити історію храму.  Як пам’ятка архітектури храм оберігається державою, проте, окрім металевої таблички на стіні, у цьому питанні матеріальної допомоги від держави не передбачається. Загалом ремонтні роботи виконують прихожани власними силами і за власний кошт. Неодноразово церква піддавалась невдалій реставрації, в результаті чого будівля втрачає свій автентичний вигляд. Церква втрачає свою своєрідність як пам’ятка архітектури державного значення XVIII cт. Цю духовну пам’ятку необхідно вміло зберегти для нащадків. 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Законодавчі документи
1. Здвиженська церква 1782 р. (дерев.) [Постанова Ради міністрів УРСР "Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР" № 970 від 24. 08. 1963 р.].
2. Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР [ Електронний ресурс]: постанова Ради Міністрів УРСР від 24. 08. 1963. - № 970 // Законодавство України: веб-сайт Верх. Ради України / Програмно-техн. підтримка – Упр. комп'ютериз. систем, інформ. підтримка Відділ баз даних нормативно-правової інформації – Електрон. текст. дані. – [К., 1994 - 2018]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/show/970-63-%D0%BF. – Назва з екрана.
Свідчення людей
3. Свідчення Клехо Світлани Степанівни, (1954 р. н.), (зі спогадів батька Зелюка Степана Іларіоновича (1925 - 1999 р.))  с. Вільхівка Луцького р-ну Вол. обл., липень 2023 р. 
4. Свідчення Луньо Василя Остаповича, 1962 р. н., прож. в с. Вільхівка Луцького р-ну Вол. обл., жовтень 2023 р.
5. Свідчення Дах Віри Володимирівни, 1938 р. н., прож. в с.Вільхівка Луцького р-ну Вол. обл., жовтень 2023 р.
Література
6. Влашинець Л. "Михаїл: Храм у Вільхівці настільки величний, що аж захоплює дух"/ Л. Влашинець// Горохів. вісник. № 43 - 2020. 22 жовтня. – С. 14
7. Дерев'яна церква Воздвиження 1782 р. [Слободян В. Каталог існуючих  дерев'яних церков України і українських етнічних земель. – Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4 с. 77].
8. Звід пам'яток історії та культури України: Волинська область: Пам'ятки археології  [Електронний ресурс]/ Ред. кол. тому: Г. Бондаренко, В. Гика, Г. Охріменко, М. Півницький (заст. гол. редкол., відп. ред., кер. Роб. гр. редкол.), А. Силюк, М. Томчук, Я. Шабала (відп. секр.); Авт. кол.: М. Півницький (керівник), Г. Бондаренко, В. Денисюк, Г. Малеончук, Н. Назарук, Г. Охріменко, Л. Пащук, А. Силюк, О. Ткачик, М. Томчук, Г. Цимбалюк, Я. Шабала, А. Шваб; Упоряд.: С. Кот (керівник), Г. Денисенко, Н. Томіна. НАН України. Інститут історії України; Центр досліджень історико-культурної спадщини України. – К., 2018. – 293 с. – (Матеріали до "Зводу пам'яток історії та культури України").
9. Здвиженська церква 1782 р. (дерев.) і дзвіниця 1782 р. (дерев.) [Державний реєстр національного культурного надбання: пам'ятки містобудування і архітектури України (проект). -  Пам'ятки України, 1999 р., № 2-3].
10. Здвиженська церква 1782 р. (дерев.) [ Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. – К.: Держбудвидав, 1956 р.,          с. 17].
11. Каталог Музею дзвонів. – Луцьк: Терези, 2017. – 48 с.
12. Клімчук В. У Вільхівці – церква з дуба / В. Клімчук// Волинські єпархіальні відомості. № 9. –2012. – С. 5.
13. Крушинська О. Вільхівка [Електронний ресурс]/ О. Крушинська// Дерев’яні храми України.: веб-сайт. – Електрон. дані. – Режим доступу: htth\\www.derev.org.ua\volyn\vilkhivka.htm.
14. Ковальчук Є. 225 років від часу спорудження Хрестовоздвиженської церкви у с. Вільхівці, тепер Горохівського району (1782) / Є. Ковальчук.// Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2007 рік / Ред. –упоряд.   Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. –Луцьк: ПВД "Твердиня", 2006. – С. 158-159.
14. Онисько О. Символіка церковних бань / О. Онисько. //Духовність. – 2017. – № 10 (58). –- С. 3
15. Філюк Р. Пам'ятна подія у Вільхівц / Р. Філюк // Горохів. вісн. – 2009. –№42. – С. 6.
16. Філюк Р. Свідки історії, які приховують минуле / Р. Філюк // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції студентів і аспірантів "Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень" (10-11 травня 2011 року): у 3 т. Т. 1. – Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. – С. 121-123.
17. Церкви Горохівщини увійшли до списку прекрасних дерев'яних храмів Волині. [Електронний ресурс] // Район. Горохів: веб-сайт. – Електрон. дані. –Режим доступу: https://gorohiv.rayon.in.ua/news/32971-tserkvi-gorohivshini-uviishli-do-spisku-prekrasnih-hramiv-volini. (дата звернення 18. 06. 2017). – Назва з екрана.