ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ СКАЛЬПЕЛЮ І ЛЮДЯМ. ШЛЯХ ЛІКАРЯ РОЩИНИ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА

ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ СКАЛЬПЕЛЮ І ЛЮДЯМ. ШЛЯХ ЛІКАРЯ РОЩИНИ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА

Янюк Марія, художник Горохівського історичного музею

Шешко Ігор, директор Горохівського історичного музею

Ім’я Михайла Івановича Рощини стало символом самовідданості, професійної майстерності та безмежної любові до людей, яким він щодня повертав надію і життя. Він був лікарем від Бога, чуйним та висококваліфікованим хірургом, активним громадським діячем і щирим патріотом, а водночас – надійним другом, вірним товаришем, турботливим батьком і люблячим сім’янином.

Михайло Іванович Рощина народився 17 листопада 1928 року у Горохові. Його батько, Рощина Іван, 1890 р. н., був шевцем, працював в артілі, шив чоботи. У 1946 році Рощина Іван очолив цю побутову артіль. Мати – Рощина Олександра, 1892 р. н., була домогосподаркою. Проживала родина в районі цегельного заводу. Батько володів великим паєм і збудував там хату. Але з часом кар’єр розширився, і їм дали новий наділ землі для будівництва в центрі міста на Вигоні (тепер вулиця Гетьманська), де було побудоване нове родинне обійстя. Там і пройшли дитячі та юнацькі роки Михайла та його молодшого брата Івана.

 У дитинстві Михайло був допитливим та відповідальним хлопчиком. Одного разу до батьків в гості завітав друг сім’ї, який напророчив Михайлику, що він стане лікарем. Хлопчик так запалився цією ідеєю, що практикувати почав ще в дитинстві: лікував ляльок зеленкою, накладав бинти та робив уколи.

Сім’я обробляла 2 гектари землі, тож Михайло з братом Іваном завжди допомагали батькам по господарству та були привчені до праці ще змалечку.

Михайло дуже добре та старанно навчався. Починав своє навчання ще у початковій польській школі, яка знаходилася на місці сучасної школи мистецтв і згоріла у 1939 році. У 1946 році закінчив місцеву десятирічку (сучасний Горохівський ліцей №1 ім. І. Я. Франка). Був її першим випускником, який отримав золоту медаль.

Мрія Михайла здійснилася – він вступив на навчання до Львівського державного медичного інституту, де навчався з 1946 року. Закінчив інститут у 1951 році та здобув фах лікаря.

У 1951 році Михайло Іванович одружився. Свою майбутню дружину, Харченко Анастасію Миколаївну, зустрів у рідному містечку в дружньому колі молодих лікарів. Анастасія Миколаївна була лікарем-гінекологом, закінчила Чернівецький медичний інститут та приїхала працювати за направленням в Горохів. Народилася 7 листопада 1924 року в Полтавській губернії, Сахновщанського району (зараз Харківська обл.). 2 січня 1952 року з’явився на світ первісток – син Олександр. 10 травня 1956 року народився другий син – Петро.

Після закінчення інституту Михайло Іванович служив в армії у військовій частині м. Хирів Львівської області. Був завідувачем медпункту. Пізніше Михайла Івановича перевели на роботу в медпункт військової частини у м. Сколе Львівської обл. У 1956 році їхню військову частину перекинули в Угорщину, де у той час відбувалися заворушення.

   Після проходження служби в Угорщині Михайло демобілізувався, повернувся у рідне містечко та влаштувався на роботу у Горохівську районну лікарню. Близько 35 років пропрацював тут хірургом. З 1958 року завідував хірургічним відділенням у лікарні.

Було прийняте рішення будувати власний будинок.  Для цього замовив вагон лісу, ще коли був у Сколе. У 1962 році молода сім’я перейшла жити у новозбудований будинок на вулиці Садовій.

З 1969 по 1973 рр. Михайло Іванович виконував обов’язки головного лікаря Горохівської районної лікарні. Пізніше працював на посаді начмеда. Майже все життя віддав охороні здоров’я людей. За багаторічну самовіддану працю нагороджений медалями «За трудову відзнаку», «Ветеран праці» та іншими нагородами. Михайло Іванович – відмінник охорони здоров’я СРСР [1].

Досягнувши пенсійного віку, Михайло Іванович і далі активно продовжував свою трудову діяльність, поповнюючи її новими вагомими здобутками. Його відданість справі захоплювала не тільки пацієнтів, а й колег, яким він охоче передавав свій цінний професійний досвід.

Михайло Іванович був великим патріотом та борцем за національне відродження України. Був ініціатором і засновником осередку Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка в Горохівській лікарні. Разом з дружиною Анастасією Миколаївною, сім’єю Криштальських та іншими демократами часто проводили в 1989-1991 рр. маївки у дні ювілеїв українських письменників, на яких читали твори  ювілярів [ 2, с.122]. Також Михайло Іванович входив до ініціативної групи громадян зі спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в центрі міста, якого, на жаль, йому побачити так і не довелося.

         Сини Михайла Івановича та Анастасії Миколаївни – Олександр та Петро закінчили Львівський політехнічний інститут та отримали технічні спеціальності. Олександр, хімік-технолог, після закінчення навчання три роки працював на нафтопереробному заводі в Херсоні, а потім влаштувався на роботу на завод виробів із пластмаси у Луцьку і пропрацював там з 1977 по 2000 рр. Петро працював на електроапаратному заводі. Старший син Олександр пригадує, що в батьківському домі завжди було багато гостей, друзів та однодумців Михайла Івановича. Старший син також пригадує, що в батька було особливе хобі – любив кататися на мотоциклі, позичав мотоцикл у друзів, садив сина біля себе і їхали на прогулянку.

Життя Михайла Івановича раптово обірвалося на 64-му році життя через важку хворобу – інфаркт серця, залишивши по собі світлу пам’ять і вдячність тих, кому він повернув здоров’я. Упродовж усього свого життя Михайло Іванович Рощина невтомно ніс високе покликання лікаря-хірурга та з щирою відданістю і самопожертвою приходив на допомогу кожному, хто потребував його підтримки і турботи.

Список використаних джерел

1. Група товаришів. Рощина Михайло Іванович. Будівник комунізму. 1991.    7 лют.

2. Чучман Л. П. Горохів: історико-краєзнавчий нарис. Луцьк : Надстир’я, 2001. 220 с.