ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ВАСИЛЯ ФЕЩАКА: КОНЦЕПЦІЇ ТА ЗАСТОСУВАННЯ

Янюк Ася, учитель української мови та літератури

Історія освіти кожного краю твориться не лише подіями, а передусім особистостями – людьми, які своєю щоденною діяльністю формують інтелектуальний і духовний потенціал суспільства. Серед таких постатей чільне місце посідає Василь Васильович Фещак – учитель-словесник, педагог-новатор і дослідник, чия діяльність стала вагомою сторінкою в історії освітнього життя Волині.

Свій професійний шлях Василь Фещак розпочав у Колківській середній школі, де закладалися основи його педагогічної майстерності та формувався інтерес до глибокого осмислення художнього слова. Від 1956 року його життя й діяльність тісно пов’язані з Гороховом, який став для нього простором творчої реалізації та натхнення. Саме тут він два роки працював інспектором відділу народної освіти, до 1975 року – учителем української мови і літератури, завучем Горохівської середньої школи імені І. Я. Франка, а згодом – учителем-словесником у Горохівській середній школі №2, присвятивши все своє життя навчанню й вихованню учнів.

Василь Фещак поєднував педагогічну практику з активною науково-методичною діяльністю. Упродовж 1962–1974 років його праці систематично публікувалися у фахових виданнях, зокрема в журналах «Українська мова і література в школі» та «Радянська школа». Педагог є автором 26 наукових праць, у яких узагальнено досвід викладання української літератури, окреслено проблеми розвитку творчого мислення учнів та визначено шляхи вдосконалення уроку як цілісного педагогічного явища. Важливим етапом його науково-педагогічної діяльності стала авторська збірка «Пошуки і знахідки вчителя-словесника», що побачила світ у 1968 році [1, c. 12].

Особливе місце у творчій спадщині Василя Фещака займають публікації в журналі «Українська мова і література в школі», де він порушує актуальні питання культури учительського слова, психології сприйняття художнього твору, методики аналізу літературних текстів. Серед них – «З учительського щоденника» (1963), «Роздуми після уроку» (1965), «Шукання потрібного слова» (1968), «Перші кроки» [1, с. 12].

Діяльність Василя Фещака є яскравим прикладом гармонійного поєднання педагогічної практики й наукового пошуку, щирої любові до слова й глибокого розуміння душі учня. Саме тому постать учителя-новатора заслуговує на особливу увагу в контексті краєзнавчих досліджень, адже вона уособлює інтелектуальний і духовний потенціал нашого краю.

Мета цього дослідження – проаналізувати окремі публікації Василя Васильовича Фещака, висвітлити особливості його методичних підходів і педагогічного мислення та показати, як особистість учителя формувала читацьку культуру й самостійність школярів.

«З учительського щоденника» Василя Фещака: педагогічна майстерність у дії.

Учительські щоденники – це своєрідне дзеркало педагогічної майстерності, спосіб зафіксувати не лише факти уроків, а й внутрішнє мислення, пошук методів та переживання педагога. Стаття Василя Васильовича Фещака «З учительського щоденника», присвячена його роботі в Горохівській середній школі ім. І. Я. Франка, є яскравим прикладом такої творчої праці [2]. У записах 1962–1963 років відкривається світ педагога, який щодня ставить перед собою завдання не просто викласти матеріал, а пробудити цікавість, мислення та емоційне сприйняття учнів.

Василь Фещак уважно фіксує спостереження за взаємодією учнів і вчителів, помічаючи, що відносини між поколіннями часто ускладнюються непорозуміннями: старші очікують ідеалізації та повної згоди, тоді як реальність інша. Він робить висновок, що важливо не протиставляти себе учням, а шукати спільну мову, навчати їх і водночас навчатися в них. Такий підхід формує повагу до особистості учня, його інтересів і потреб, перетворюючи урок на спільний пошук знань.

Особлива увага у статті приділена розвитку літературної компетентності та емоційного сприйняття творів. Василь Фещак показує, що сучасні старшокласники не задовольняються поверхневим знайомством із художніми текстами: важливо глибоко аналізувати ідейно-художній зміст і творчо спостерігати за майстерністю письменника. На прикладі уроків вивчення  творчості П. Тичини, М. Рильського, І. Франка та інших авторів учитель демонструє, як поєднувати аналіз змісту з розвитком художнього смаку та стилістичних навичок. Він вводить вправи, що змушують учнів не лише зрозуміти текст, а й відтворити його основні думки власними словами, навчати бачити красу слова та цінувати його вагу.

Стаття також відображає пошук ефективних методів контролю знань. Фещак критично аналізує існуючі системи перевірки і робить висновок, що найкращих результатів можна досягти, поєднуючи індивідуальний та фронтальний підхід, уникаючи крайнощів. Головне – не просто виставити оцінку, а переконатися, що учень засвоїв матеріал, зрозумів його і може застосувати знання творчо.

У записах часто згадуються зустрічі з випускниками та робота педагога в літературних гуртках, що свідчить про прагнення Фещака зберегти зв’язок із учнями поза класом і розвивати їхні творчі здібності. Зокрема, зустріч із поетом Ростиславом Братунем надала учням безпосередній контакт із літературним процесом і показала, як дитячі та юнацькі роки впливають на творчість, а також навчила поваги до літературних традицій рідного краю.

Особливо помітна турбота Василя Фещака про формування в учнів емоційного та морального сприйняття світу. Педагог демонструє, як уроки літератури можна поєднувати з вихованням спостережливості, любові до природи та естетичного смаку. Він використовує приклади з життя письменників, історичних подій, демонструє краєзнавчі матеріали, щоб учні відчули зв’язок літератури з реальністю та навчалися аналізувати явища не сухо, а з розумом і серцем.

Стаття «З учительського щоденника» – це не лише записи про уроки і методику, а й відображення педагогічного мислення в дії: пошук нових форм навчання, уважність до особливостей кожного учня, турбота про розвиток творчості та інтелекту, прагнення виховати не тільки обізнану, а й чутливу особистість. Праця Василя Васильовича Фещака нагадує сучасним педагогам, що вчительська діяльність – це постійне поєднання науки й мистецтва, де важливо бути водночас наставником і співдослідником, володіти умінням слухати, бачити та розуміти кожного учня.

Учительське слово і формування мислення учнів

Василь Васильович Фещак у своїх роботах досліджує роль учительського слова в розвитку мислення, емоцій і творчих здібностей учнів, показує, як педагогічна майстерність та індивідуальний підхід сприяють глибокому сприйняттю літературних творів і формуванню самостійної думки школярів.

У статті «Роздуми після уроку» Василь Фещак звертає увагу на одну з найскладніших проблем викладання словесності – здатність учителя пробудити в школярів живу думку та глибокі почуття [5]. Педагог переконаний, що справжній урок літератури не може обмежуватися лише передачею інформації про твір або автора. Його мета полягає в тому, щоб змусити учнів співпереживати художньому слову, осмислювати його і знаходити в ньому відгук власного життєвого досвіду.

Учитель підкреслює, що навіть за умови, коли учні читають програмні твори, урок не завжди досягає бажаного результату. Часто школярі вже знайомі з матеріалом через кіноекранізації, радіопередачі чи інші джерела, тому звичайний переказ змісту або формальний аналіз не викликає в них зацікавлення. У такій ситуації особливо важливою стає педагогічна майстерність, яка дозволяє поглибити емоційне та інтелектуальне сприйняття твору. Саме тоді література перестає бути для учнів лише навчальним предметом і стає джерелом духовних переживань та роздумів.

Василь Фещак розглядає урок літератури передусім як складний психологічний процес. Сприймання художнього твору відбувається не тільки на рівні логічного мислення, а й через діяльність органів чуття, уяву та емоції. Саме емоційна реакція стає основою для формування поглядів і переконань учнів. Тому важливо організувати урок так, щоб художнє слово діяло на свідомість школярів через образи, асоціації та переживання.

Пояснюючи цю думку, учитель наводить приклади різних підходів до аналізу літературного твору. Він порівнює два уроки, присвячені віршу Павла Тичини «Я утверждаюсь». У першому випадку урок розпочався з тривалої розповіді про історичні події, яка, хоча й була змістовною, не викликала зацікавлення учнів. У другому випадку педагог створив емоційну ситуацію через художній приклад із драматичного твору, у якому звучав цей вірш. Такий прийом допоміг активізувати уяву школярів і зробив подальший аналіз поезії значно глибшим.

Особливого значення педагог надає психологічній підготовці учнів до сприймання нового матеріалу. На його думку, перед початком аналізу твору необхідно створити відповідний емоційний настрій. Це може бути короткий художній уривок, спогад із життя письменника або інший ілюстративний матеріал, який викликає асоціації та активізує пам’ять і уяву учнів. Саме такі засоби допомагають підготувати школярів до глибшого розуміння художнього тексту.

У своїх роздумах педагог також звертається до проблеми ролі підсвідомості у сприйнятті літератури. У душі кожної людини накопичується великий запас вражень, думок і переживань. Художній твір здатний пробудити ці приховані емоції та асоціації, якщо вчитель зуміє правильно організувати роботу над текстом. Саме тому урок літератури повинен враховувати життєвий досвід учнів і допомагати їм пов’язувати художні образи з власними спостереженнями.

Василь Фещак підкреслює, що важливу роль у цьому процесі відіграє асоціативне мислення. Коли учень співвідносить художній образ із власним досвідом, виникає цілий ланцюг нових думок і почуттів. Це робить сприйняття твору більш глибоким і усвідомленим. Педагог радить використовувати на уроках порівняння літературних образів із реальними життєвими явищами, а також пропонує заохочувати учнів до висловлення власних вражень і суджень.

Важливим елементом педагогічної системи Фещака є створення умов для активної участі школярів у навчальному процесі. Особливо ефективними є уроки-диспути, під час яких учні можуть відкрито обмінюватися думками про прочитані твори. Саме такі заняття, як свідчить його педагогічний досвід, найбільше запам’ятовуються старшокласникам. У процесі дискусії школярі не лише висловлюють власні погляди, а й навчаються аналізувати художні образи, аргументувати свою позицію та слухати думки інших.

Педагог підкреслює, що старшокласники вже мають достатній життєвий досвід і сформовану систему асоціацій. Тому їх особливо захоплюють ті уроки, на яких вони можуть мислити самостійно, відкривати нові смисли у творах і відчувати себе співучасниками творчого процесу. Саме в таких умовах література починає виконувати свою справжню виховну функцію – формувати духовний світ молодої людини.

Отже, «Роздуми після уроку» Василя Фещака після уроку свідчать про його глибоке розуміння психологічних основ навчання. Ефективне викладання літератури неможливе без активізації емоцій, уяви та асоціативного мислення учнів. Педагогічні спостереження вчителя підкреслюють важливість творчого підходу до уроку, у якому поєднуються інтелектуальна праця, емоційне переживання та особистий досвід школярів. Саме завдяки такому підходу урок літератури перетворюється на простір духовного розвитку, де учні не лише знайомляться з художніми творами, а й відкривають для себе глибину людських почуттів і думок.

У статті «Шукання потрібного слова» Василь Фещак детально розглядає процес підготовки уроку літератури як творчий, психологічно та методично складний процес, у центрі якого стоїть учительське слово [6]. Автор підкреслює, що навіть високий рівень знань, володіння методичними прийомами чи вміння активізувати клас не гарантують зацікавлення учнів. Важливу роль відіграє особистість самого вчителя – його темперамент, життєвий досвід, переконання, уподобання та здатність переживати матеріал. Чим яскравіше проявляються ці якості, тим більше учні занурюються у урок і відчувають його емоційний та інтелектуальний заряд.

Особлива увага приділяється підготовці матеріалу. Автор зазначає, що для ефективного уроку важливо підбирати не лише фактичний і біографічний матеріал про письменника, а й такі деталі, які дозволяють відтворити його духовний світ, характер, емоції та мотиви. Вибір фактів, епізодів і цитат має сприяти не переказу, а глибокому, чуттєвому сприйняттю учнями образу героя або митця. Наприклад, під час підготовки до уроку про Івана Франка педагог використовує листи, спогади сучасників, автобіографічні тексти та художні уривки, щоб оживити образ поета, показати його життєві труднощі, внутрішні переживання, любов до рідної землі та боротьбу за народні права.

Автор також підкреслює, що слово вчителя має бути не просто точним і логічним, а асоціативним, багатим на підтекст і емоційно насиченим. Воно повинно

Рис. 1. Урок української літератури

об’єднувати фактологічний матеріал, художні образи та внутрішній світ учителя, пробуджувати в учнів співпереживання, інтерес і власні роздуми. Важливо, щоб учитель мислив разом із учнями, створюючи проблемні ситуації, ставив запитання, які стимулюють аналіз, порівняння, розкриття мотивів і внутрішнього стану персонажів.

Процес підготовки до уроку, за словами автора, включає кілька етапів: добір фактичного та літературно-художнього матеріалу, створення асоціативного та психологічного фону, роботу над стилем викладу та пошук власного, щирого слова, а не позиченого з методичних посібників. Автор зазначає, що важливим є також складання системи питань для обговорення, які звертаються не лише до свідомості учнів, а й до їхніх почуттів і вражень, сприяючи творчому синтезу знань.

Особливу увагу в статті приділено поєднанню слова письменника та слова вчителя. На прикладі Чіпки з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» показано, як педагог створює цілісну історію героя, поєднуючи літературні події з власним коментарем, мотивуючи факти та допомагаючи учням глибше зрозуміти характер персонажа. Учитель не просто переказує сюжет, а веде учнів до аналізу мотивів, соціальних та психологічних факторів, які формують поведінку героя, стимулюючи їхню самостійну думку.

Отже, стаття демонструє, що підготовка до уроку літератури – це творчий, багатоплановий процес, який вимагає від учителя глибокого занурення в матеріал, емоційної та інтелектуальної підготовки, уважного добору фактів, образів і прийомів. Лише так педагог здатний знайти потрібне слово, яке буде живим, переконливим і надихатиме учнів на глибокі роздуми, співпереживання та розвиток власної мови й мислення. Урок стає не просто передачею знань, а процесом спільного відкриття світу літератури, духовного збагачення та виховання цілісної особистості .

У статті «Учительське слово» Василь Фещак глибоко аналізує проблему мовної та мисленнєвої культури учнів, показуючи, що навіть освічені старшокласники часто не здатні висловити власні почуття та думки під час аналізу художнього твору [4]. Автор підкреслює, що це пов’язано не стільки з відсутністю знань про твір чи його автора, скільки з формалізацією самого навчального процесу, коли урок перетворюється на механічне повторення штампованих фраз і готових висловів, які учні запам’ятовують і автоматично використовують у своїх письмових роботах. Педагог порівнює таких учителів із «педагогічними фонографами», які стандартизували викладання до рівня формального повторення, забуваючи про справжню роль слова – виховувати, пробуджувати емоції та розвивати мислення учнів.

Автор зазначає, що більшість учителів на уроках використовують готові конструкції типу «Цей твір належить…», «він майстерно змальовує…», «ця цитата свідчить…», «боровся, страждав, мучився в ім’я щастя народу» та інші. Протягом багатьох років школярі «наслуховуються» таких фраз, і це формує в них звичку аналізувати будь-який твір через чужі слова, а не через власне сприйняття і думку. У результаті письменницьке мислення учнів не розвивається, а письмові роботи перетворюються на «протокольні» перекази, позбавлені щирості та глибини.

Педагог наголошує, що вчительське слово повинно бути не лише граматично правильним, а й емоційно насиченим, психологічно впливовим, здатним пробуджувати почуття і мислення учнів. Важливим є створення психологічного настрою на уроці – емоційного фону, який активізує уяву та сприйняття школярів. Це дозволяє учням не просто повторювати знання, а глибше переживати твір, аналізувати його зміст і знаходити власний відгук у художніх образах.

Автор наводить приклади ефективного використання педагогічного слова. Зокрема, читання ліричних уривків поезії передує аналізу життєвого і творчого шляху письменника, що дозволяє школярам зануритися у внутрішній світ твору і відчути його емоційний заряд. Також ефективними є творчі завдання, де учні ведуть «розмову» з літературним героєм. Така форма роботи сприяє розвитку власного слова, вчить передавати емоції, співпереживати героям і поєднувати знання з власним досвідом.

Педагог звертає увагу на важливість емоційного аспекту навчання: уроки, де педагог сам активно переживає події твору, завжди більш переконливі та ефективні. На таких уроках учитель стає учасником подій, описаних у творі, а його слово – живим і пристрасним. Це формує в учнів здатність до самостійного мислення, роздумів і власної оцінки літературного твору.

У статті підкреслюється, що головна мета педагогічного слова – поєднати знання, емоційний досвід учителя, художній зміст твору та психологічну підготовку учнів. Таке слово здатне не лише передавати інформацію, а й виховувати, формувати духовний світ молодої людини, розвивати її мислення, почуття та власну мову. Автор переконливо доводить, що тільки через живу думку і щирі емоції школярі здатні створювати непозичене слово, яке відображає їхнє власне сприйняття світу та літератури.

Отже, стаття «Учительське слово» є глибоким педагогічним дослідженням ролі мови в навчанні літератури. Вона показує, що ефективне викладання неможливе без поєднання логічної точності, психологічного впливу, емоційної насиченості та творчого підходу. Лише в таких умовах урок літератури стає простором духовного розвитку, де учні не просто знайомляться з художніми творами, а відкривають для себе глибину людських почуттів, формують власну мову й мислення, здатні до самостійних оцінок та творчих роздумів.

Педагогічні пошуки Василя Фещака в роботі факультативу з літератури

Вагоме місце в педагогічній діяльності Василя Васильовича Фещака посідає організація факультативних занять із української літератури. У своїх нотатках «Перші кроки» він детально описує власний досвід роботи з учнями старших класів, розкриваючи не лише методичні підходи, а й глибоке розуміння психології навчання та інтересів молоді [3]. Ці записи дозволяють побачити Василя Фещака як педагога-дослідника, який уважно аналізує власну практику й постійно шукає ефективні способи розвитку інтелектуальних та творчих здібностей школярів.

Починаючи роботу факультативу, учитель передусім намагається з’ясувати, чим керуються учні, обираючи додаткові заняття з літератури. Бесіди з десятикласниками показали, що більшість із них не планує пов’язувати майбутню професію з філологією, однак прагне поглибити знання, розширити естетичні горизонти та вдосконалити навички письмової мови. Саме тому вчитель намагається побудувати роботу факультативу так, щоб вона задовольняла ці потреби: не просто давала додаткову інформацію, а сприяла розвитку самостійного мислення, уміння аналізувати художній текст і творчо працювати зі словом.

Особливу увагу Василь Фещак приділяє поєднанню різних аспектів літературної освіти. На його думку, повноцінне вивчення літератури можливе лише тоді, коли вона постає одночасно як мистецтво слова і як наукова система, що має свої закономірності. Саме тому перший цикл факультативних занять він присвячує основам теорії літератури. Учні знайомляться з психологічними особливостями творчого процесу, із закономірностями поетичної мови, вивчають тропи, ритміку, риму та інші елементи художньої структури вірша. Такі заняття поєднують пояснення вчителя з колективним аналізом творів українських поетів, що допомагає учням не лише засвоювати теоретичні поняття, а й застосовувати їх на практиці.

Другий етап роботи факультативу має проблемний характер. Учні досліджують різні теми, які розкриваються в українській поезії, аналізують художні образи, простежують, як література відображає духовний світ людини, її взаємини з природою та суспільством. Такий підхід дозволяє поєднати знання, здобуті на уроках, із власними життєвими спостереженнями учнів. Важливо, що педагог прагне створити умови для активної участі школярів у навчальному процесі: вони читають і обговорюють тексти, виступають із повідомленнями, беруть участь у творчих дискусіях.

Окреме місце в роботі факультативу займає знайомство учнів із сучасною літературою та підготовка літературних конференцій. Така форма роботи допомагає старшокласникам не лише краще зрозуміти художні твори, а й навчитися висловлювати власні думки, аргументувати позицію, виступати перед аудиторією. Підготовка рефератів і художнє читання уривків із творів перетворюють заняття на справжню творчу лабораторію.

Важливою складовою педагогічної системи Василя Васильовича Фещака є розвиток спостережливості та творчого мислення учнів. Він переконаний, що літературна освіта повинна навчати бачити життя, помічати цікаві факти та деталі.

Рис. 2. Під час факультативу з української літератури

Саме тому вчитель пропонує учням створювати художні мініатюри на основі власних спостережень. Ця робота викликала великий інтерес серед школярів: у результаті було створено цілу добірку невеликих текстів, які відобразили їхнє бачення навколишнього світу. Таким чином учні вчилися не тільки аналізувати літературу, а й самі пробували себе в ролі авторів.

Підсумовуючи свій досвід, Василь Фещак робить важливі педагогічні висновки. Він наголошує, що факультативні заняття мають поєднувати ідейно-художній аналіз творів із теорією та історією літератури, розвивати художнє мислення та мовлення учнів. Крім того, навчання повинно мати проблемний характер і не перевантажувати школярів надмірними домашніми завданнями. Факультатив, на думку педагога, повинен доповнювати інші форми позакласної роботи і давати учням можливість застосувати набуті знання на практиці.

Таким чином, нотатки «Перші кроки» розкривають Василя Фещака як учителя-новатора, який прагнув зробити літературну освіту живою, творчою і глибоко осмисленою. Його педагогічний досвід демонструє, що ефективне навчання літератури ґрунтується на поєднанні теоретичних знань, творчої практики та активної участі учнів у пізнавальному процесі. Саме завдяки такому підходу уроки і факультативні заняття перетворювалися на простір інтелектуального пошуку, де формувалися вдумливі читачі й майбутні творці культурного життя.

Актуальність педагогічних ідей Василя Фещака в сучасній школі

Педагогічна спадщина Василя Васильовича Фещака має важливе значення не лише для історії педагогіки, а й для сучасної української освіти. Його ідеї, сформульовані в статтях журналу «Українська мова і література в школі», співзвучні з принципами сучасної школи, орієнтованої на розвиток особистості учня, формування критичного мислення та творчих здібностей.

Однією з центральних ідей Фещака є розвиток самостійного мислення учнів. Він наголошував, що школярі повинні не просто відтворювати готові формулювання, а формувати власні судження, аналізувати інформацію, аргументувати позицію і робити висновки. Ця компетентність є особливо актуальною сьогодні, у світі, де люди щодня стикаються з великим обсягом інформації і повинні вміти її осмислювати.

Важливим елементом педагогічної системи Василя Фещака є емоційне сприйняття літератури. Він підкреслював, що твір впливає на людину не лише через логічний аналіз, а й через почуття та уяву. Учні мають не лише знати зміст твору, а й відчувати його художню атмосферу, співпереживати героям, замислюватися над моральними проблемами, що порушує автор.

Фещак приділяв значну увагу учительському слову. Він вважав, що вчитель має бути прикладом грамотного, виразного та емоційного мовлення, яке формує мовну культуру учнів і розвиває їхню здатність чітко висловлювати власні думки.

Особливо важливим для педагога був активний діалог із учнями. На його уроках застосовувалися диспути, творчі завдання, письмові роздуми, що сприяло розвитку самостійної роботи, критичного мислення і вміння формувати власну оцінку. У сучасній школі цей підхід реалізується через проєктну діяльність, інтерактивні завдання та колективні обговорення.

Не менш важливою була робота над читацькою культурою. Василь Фещак прагнув виховати інтерес до літератури та показати її зв’язок із життям. У сучасних умовах, коли більшість інформації учні отримують через цифрові джерела, цей досвід залишається актуальним для формування навичок самостійного аналізу творів та цінування художнього слова.

Таким чином, педагогічні ідеї Василя Фещака зберігають актуальність і сьогодні. Його погляди на роль учительського слова, розвиток творчого мислення, на емоційне сприйняття літератури, активну участь учнів та виховання читацької культури співзвучні з принципами компетентнісної освіти XXI століття. Спадщина педагога-новатора доводить, що урок літератури може бути не лише джерелом знань, а й засобом формування духовно багатої, мислячої, чуттєвої та творчої особистості.

Список використаних джерел
1. Василь Фещак: «Моя душа співала дітям й Україні». Луцьк: Надстир’я, 2023. 128 с. 
2. Фещак В. В. З учительського щоденника // Українська мова та література в школі. 1963. № 3. С. 60-66.
3. Фещак В. В. Перші кроки (Нотатки про факультатив з літератури). // Українська мова та література в школі. 1963. № 1. С. 43-47.
4. Фещак В. В. Учительське слово // Пошуки і знахідки вчителя-словесника. Київ: Радянська школа, 1968. С. 13-16.
5. Фещак В. В. Роздуми після уроку. // Українська мова та література в школі. 1965. № 7. С. 71-76.
6. Фещак В. В. Шукання потрібного слова // Українська мова та література в школі. 1968. № 7. С. 70-74.