СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ КРИВЕНЬКИЙ – САМОДІЯЛЬНИЙ КОМПОЗИТОР І ТВОРЕЦЬ МУЗИЧНОГО СИМВОЛУ ВОЛИНІ

СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ КРИВЕНЬКИЙ – САМОДІЯЛЬНИЙ КОМПОЗИТОР І ТВОРЕЦЬ МУЗИЧНОГО СИМВОЛУ ВОЛИНІ

Іглінтович Валентина, вчителька історії Вільхівського ліцею

У сузір’ї діячів української культури другої половини ХХ століття постать Степана Федоровича Кривенького посідає особливе місце. Його ім’я тісно пов’язане з Волинню – не лише як із географічним простором, а як із духовним ландшафтом. Пісня «Волинь моя» давно вийшла за межі авторського твору, ставши емоційним кодом регіону, його неофіційним гімном, маркером ідентичності. Вона звучить на стадіонах, у шкільних класах, на міжнародних дипломатичних прийомах, серед діаспори та у прифронтових бліндажах. Проте за величчю цього «народного гімну» стоїть доля людини неймовірної шляхетності, скромності та безмежної відданості своїй землі. У рік 85-річчя від дня народження митця важливо осмислити його спадщину в усій багатовимірності: локальній, національній, міжнародній та соціальній – і показати, як ця музика продовжує жити сьогодні.
6 квітня 1941 року, за лічені місяці до того, як вихор війни накрив Україну, народився Степан Кривенький. Тоді вільхівська земля ще не знала, ким він стане, і заспіває про неї – як про колиску – так проникливо, що його спів підхоплять українці, грузини, білоруси, поляки, німці, чехи, італійці, а згодом і слухачі за океаном. І що мовою незабутньої мелодії він розповість світові про вроду рідного краю, ім’я якому – Волинь [21 ].
Дитинство Степана припало на повоєнні роки – суворі, сповнені нестач і тривог. Фундамент музичного майбутнього заклав батько, Федір Миронович. Його повернення з фронту з трофейною німецькою гармошкою стало доленосним моментом: саме цей інструмент став першим учителем хлопця. Мати, Євдокія Улянівна, передала синові природне відчуття народної мелодики, закоріненої в традиції волинського співу.
За родинними спогадами, маленький Степан брав гармошку до рук, коли вдома нікого не було, самостійно підбираючи мелодії. Одного разу батьки були вражені, почувши, як упевнено й чисто він грає. У третьому класі хлопця віддали до музичної школи в Горохові на клас баяна. За п’ять років навчання він не пропустив жодного заняття і закінчив музичний заклад із відзнакою [1]. Дорога до школи з Вільхівки іноді пролягала верхи на коні. Ці факти красномовно свідчать про наполегливість майбутнього композитора та його надзвичайну любов до музики. Наступним кроком стало навчання в Луцькому культосвітньому училищі, яке структурувало й поглибило закладений природою дар – феноменальну музичну пам’ять та абсолютний слух.
Директор Горохівської музичної школи Євген Шаюк із особливою теплотою згадував про свого талановитого учня: «Йому достатньо було лише раз почути твір, щоб повністю його відтворити» [21]. Цю виняткову музикальну пам’ять підтверджує й солістка хору «Хлібодар» Ангеліна Грищук: «Почую по радіо нову пісню – і одразу лечу до Стьопи. Я лише раз її проспіваю – а він уже грає».
Повернувшись у 1958 році до рідного села, Степан Кривенький став художнім керівником будинку культури. У 1961 році навколо нього згуртувалися односельці різного віку й професій – так народився хор «Хлібодар». Від самого початку це був не просто колектив, а жива спільнота, об’єднана любов’ю до пісні.
Велику роль у становленні «Хлібодара» відіграв голова місцевого колгоспу Володимир Жигун, який підтримував колектив фінансово (костюми, транспорт, участь в обласних заходах) і разом із дружиною співав у хорі. Завдяки цій підтримці керівник міг повністю зосередитися на творчості: розширював репертуар, удосконалював вокальну майстерність аматорів, писав власні пісні – про весну, жито, людські почуття, красу рідної землі [10, с. 270].
Завідувач музично-хорового відділу Волинського центру народної творчості Євген Гіщинський називав «Хлібодар» творчою лабораторією Кривенького. Саме тут композитор випробовував свої твори, редагував, удосконалював, шукав найточнішого звучання [20].
Виконавська майстерність Степана Федоровича була окремим виміром його таланту. Насамперед він знаний як віртуозний баяніст, однак його інструментальний діапазон був значно ширшим. Митець володів клавішними, духовими й струнними інструментами: грав на фортепіано й цимбалах, сопілці та бандурі, саксофоні й гітарі, скрипці й трубі. При цьому майже не користувався нотними записами, покладаючись на феноменальну пам’ять і слух. Складні музичні партитури виконував упевнено й виразно.
Його ідеальний слух компенсував серйозні проблеми із зором. Від дитячих років композитор носив окуляри, переніс не одну операцію на очах. Проте фізичне обмеження не стало перешкодою для творчої реалізації. Недарма Ангеліна Грищук образно зазначала: «Бог забрав зір, але додав слух». У цьому вислові – не лише емоційна характеристика, а й влучне означення внутрішньої сили митця.
У розмовах із мешканцями громади неодноразово звучить мотив особливої внутрішньої дисципліни та працездатності митця. Директор Вільхівського ліцею Леонід Мартинюк згадує його як людину, що «жила музикою», а репетиційний процес сприймала як форму духовного служіння.
На перший погляд непомітний, скромний, невибагливий у побуті, він залишав по собі відчуття тепла і внутрішньої шляхетності. Перша солістка «Хлібодара» Ангеліна Грищук згадувала: «Степан Федорович був дуже простим, уникав зайвої уваги до себе, залишаючи на першому плані саму музику. Він огранений Богом діамант».
Як акомпаніатор і керівник, Кривенький забезпечував музичний супровід усіх хорових колективів, що започатковували діяльність при районному закладі культури. Він не просто диригував – він проживав кожен твір разом із виконавцями, формуючи високий художній рівень аматорського співу.
У 1977 році Степан Федорович створив свою найвідомішу пісню – «Волинь моя». Першою про її народження дізналася донька композитора Леся Степанівна. Вона згадувала, як уперше твір прозвучав у родинному колі: батько грав на баяні, Леся – на скрипці, а мама тихо підспівувала [20].
Того ж року пісня вперше була виконана на обласному фестивалі. За спогадами учасниці «Хлібодару» Людмили Процюк, «коли ми виконали “Волинь моя”, у залі запанувала тиша. Ми не могли зрозуміти – невже не сподобалося? А тоді зал вибухнув оваціями».
Саме з цього моменту розпочалася нова сторінка в історії «Хлібодара» й самого автора, які здобули широку популярність і визнання.
Пам’ятним став виступ у білоруських Ляховичах: під час вечірньої прогулянки містом колектив заспівав «Волинь моя», і до співу приєдналися сотні місцевих жителів. За словами Діни Колесник, пісня «на могутніх крилах знялася в небеса». [13]
Не менш теплими були зустрічі в Грузії. Ангеліна Грищук згадувала, що грузини співали разом із хористами й щиро просили пісні на біс. Білоруси жартома називали Степана Федоровича «маленький, але удаленький», підкреслюючи його винятковий талант. Відома грузинська акторка Софіко Чіаурелі також високо оцінювала майстерність Кривенького.
Промовистим свідченням поваги стало й те, що перший секретар ЦК Компартії Грузії Едуард Шеварднадзе розпорядився виділити для колективу спеціальний поїзд та змінити графіки руху, аби хористи вчасно повернулися додому на новорічні свята. Це була дипломатія вищого рівня – народна пісня відкривала двері, які не завжди вдавалося відкрити політикам.
Творчість Кривенького ще за його життя подолала океан. У 80-х роках у Канаді вийшла платівка з його творами. З цією подією пов’язана драматична історія, яку переповіла донька композитора, журналістка Леся Влашинець.
Наприкінці 80-х років до Львова на ім'я Кривенького надійшов гонорар від канадської студії звукозапису – захмарна на той час сума у 5 тисяч доларів. Але через тиск чиновників Степан Федорович відмовився від грошей на користь дитячого будинку. Він обрав чесне ім'я та спокій родини. Дружині Марії Климівні пояснив, що історія з доларами – лише вигадка, а додому привіз лише саму платівку, назвавши її «дарунком листом». Цей вчинок назавжди залишився свідченням його кришталевої чесності та відданості мистецтву [1].
Про популярність творів Кривенького в еміграційному середовищі свідчать і спогади сучасників. [17] У 1990-ті роки, розповідала завідувачка фонотекою Волинської обласної держтелерадіокомпанії Лариса Олійник, люди, які виїжджали на заробітки до Німеччини, США та інших країн, просили записати «Волинь моя» на аудіокасету. Пісню брали із собою як духовний сувенір, як пам’ять про дім. Так пісня ставала містком між батьківщиною та чужиною [20].
Ангеліна Грищук згадувала, що під час перебування в Канаді у 1999 році на весіллі української діаспори в Монреалі квартет поряд з італійськими, єврейськими та польськими піснями виконував і нашу «Волинь моя», а гості охоче підспівували. Горохівчанка Лариса Гнатюк, яка у 1990-х роках працювала в Італії, розповідала, що часто наспівувала цю пісню під час роботи; згодом її італійська сеньйора почала переймати мелодію й підспівувати український мотив.
Енергія Кривенького була настільки потужною, що він міг створити хор будь-де. Показовим є епізод із життя митця, який яскраво демонструє його природний хоровий талант та лідерські здібності. У вересні 1989 року, відпочиваючи в санаторії на Одещині, він за лічені дні організував хор із відпочивальників. Донька, Леся Влашинець, згадувала, поїздка батька на південь спочатку не викликала жодних особливих очікувань. Однак, коли через 24 дні він не повернувся додому, родина занепокоїлася. Після звернення до одеських правоохоронних органів було отримано несподівану відповідь: «Степан Фёдорович уехал на гастроли».
Згодом з’ясувалося, що під час перебування в санаторії Степан Кривенький створив із відпочивальників хор, який об’єднав понад сорок чоловіків і жінок. Колектив виконував чотириголосі аранжування – звучали як авторські пісні композитора, так і твори інших українських митців. Новостворений хор настільки вразив слухачів, що ним зацікавилися представники Одеської філармонії та адміністрації санаторних закладів, які організували гастролі. Розпочалися концерти вздовж усього узбережжя, а слава про колектив швидко поширилася.
Проте за цим успіхом стояла ще одна, маловідома історія. В Одесі Степану Федоровичу та його дружині пропонували постійну високооплачувану роботу та квартиру, а доньку обіцяли перевести до Одеського університету. Для родини, що жила у скромному помешканні без води та опалення, це був шанс на кардинальне поліпшення побуту. Проте Кривенький навіть не обговорював це з рідними, поки не повернувся додому. На вмовляння дружини погодитися він відповів коротко і твердо: «Я не зможу жити без «Хлібодара». Ця відданість своїм людям і рідній Вільхівці виявилася сильнішою за будь-які матеріальні блага.
1989 рік став знаковим для Степана Федоровича ще й тим, що коли луцький футбольний клуб Волинь виборов перше місце в українській зоні другої ліги Чемпіонату СРСР, фактично ставши чемпіоном України, після цього пісню «Волинь моя» почали транслювати з динаміків перед кожним домашнім матчем команди. Це було вагомим підтвердженням суспільного визнання твору. Ця традиція збереглась і донині.
Фактично «Волинь моя» стала неофіційним гімном клубу, а через це – і символом спортивної честі Волині.
Географія пісні продовжує вражати:
Крим: 2006 року на набережній Євпаторії «Волинь моя» лунала у дружньому виконанні під час вечірніх прогулянок біля моря. Чимало відпочивальників захоплено слухали, а волиняни, почувши знайому мелодію, вигукували: «О, земляки!» – і долучалися до співу. Упродовж кількох вечорів українські пісні об’єднували навколо себе людей різного віку й походження; навіть зав’язалася дружба з подружжям із Москви, яке щиро підтримувало виконання українських пісень.
Данія: У 2010-х роках «Волинь моя» прозвучала під час офіційних поїздок за кордон. Так, делегацію волинських посадовців, у складі якої був Володимир Зелюк, родич Степана Федоровича у Копенгагені данці зустріли піснею Кривенького. За словами Зелюка, це виконання символізувало вибір інвестора для українсько-данського підприємства «Пода-Волинь» села Звиняче, а пісня стала його своєрідною візитівкою [12].
Цей факт демонструє, що композиція здатна підкреслювати регіональний імідж на міжнародній арені та допомогти залучити інвестиції.
Єгипет: Навесні 2025 року з ініціативи Посольство України в Арабській Республіці Єгипет «Волинь моя» виконувалася у суботній школі в Каїрі директором Вільхівського ліцею та його онуком під час зустрічі з українською громадою [25].
Таким чином, твір і сьогодні залишається чинником збереження національної ідентичності українців за кордоном, показуючи свою життєздатність у різних історичних і географічних вимірах.
Символічний статус твору «Волинь моя» підтверджується і його сучасною присутністю в міському просторі Луцька. На офіційній сторінці Луцької міської ради зазначено: «Луцьк – серце Волині, а пісня “Волинь моя” – її неофіційний гімн. І ця мелодія тепер не тільки щодня звучить із замкової вежі, її ще й співає з будівлі Палацу культури міста кликун Музика» [11].
За короткий час пісня Степана Федоровича Кривенького перетворилася на живий культурний міст – між містами і країнами, між поколіннями й середовищами, між домом і далеким світом. Її сила – у здатності впізнавати «своїх» і водночас відкривати українську мелодику іншим.
Сьогодні пісня “Волинь моя” виконує свою найважливішу місію – в звучить на фронті у виконанні волонтерів та бійців ЗСУ, «їхній голос розносився над Донеччиною – це було дуже потужно, і драйвово» – зазначає журналіст і військовослужбовець Михайло Ухман у відеозверненні. Пізніше він побачив виконання Волинським народним хором і підкреслив символічне значення пісні: «“Волинь моя” – це пісня як нагадування для кожного українця, не важливо з якої області, якщо боремося ми за свою віковічну землю» [5].
Таким чином, композиція стала духовним маркером єдності та підтримки захисників України. А хор «Хлібодар» і сьогодні продовжує берегти та відновлювати творчу спадщину свого неперевершеного наставника. Навіть у складний воєнний час колектив згуртовує довкола себе аматорів сцени, які через пісню підтримують громаду, зміцнюють віру й на благодійних концертах збирають кошти для Збройних Сил України. Часто такі виступи присвячуються пам’яті Маестро.
Сучасна очільниця Вільхівського будинку культури Раїса Шваєвська зауважує: «Пісні композитора ми почали співати ще більш осмислено, якось по-особливому…»
У цих словах – підтвердження того, що твори Степана Кривенького не втратили своєї сили. Навпаки – в часи випробувань вони звучать глибше, стають молитвою, підтримкою, духовним щитом. 
Композитор створив близько шістдесяти пісень. Частину з них він щедро передавав фольклорним і самодіяльним колективам, не надаючи великого значення авторським амбіціям чи офіційному визнанню. Тематика та назви його пісень говорять про безмежну любов до рідного краю.
Показовою в цьому контексті є «Пісня про Горохів» – яка поєднує інтимну теплоту родинного звернення з глибоким історичним змістом.
Рядки: 
Скільки дочок й синів
   Не вернулось з боїв… –
сьогодні сприймаються не лише як узагальнена пам’ять про минулі війни, а як болісно актуальний голос сучасності. У нових історичних обставинах пісня набуває звучання громадянської молитви  за місто, за родини, за Україну. Водночас побажання «Ти живи сто віків…» перетворюється на символ віри в незнищенність громади та національного духу.
Таким чином, локальний текст стає універсальним. Через образ Горохова композитор говорить про долю кожного українського міста й села, про спільну історичну пам’ять і спільну відповідальність за майбутнє.
У період становлення незалежності України Степан Федорович особливо гостро відчував відповідальність митця перед суспільством. За спогадами Людмили Процюк, під час подій, пов’язаних із проголошенням державної незалежності, композитор зазначив: «Обов’язково напишу про це пісню». І невдовзі в репертуарі «Хлібодара» з’явився твір «Чого ти хочеш, Україно».
Побудована у формі діалогу з Батьківщиною, пісня втілює глибокі моральні й гуманістичні орієнтири автора. Особливо промовистими є рядки:
        Я хочу радості й любові,
          Я хочу щастя і добра.
Не хочу гніву я і крові,
              Не хочу сліз свого Дніпра…
У цих словах простежується характерна для Кривенького інтонація щирості та духовної чистоти. Композитор не вдається до декларативного пафосу, натомість формулює універсальні цінності: мир, добро, любов, гідність [1]. В умовах сучасних воєнних випробувань цей текст набуває особливої актуальності, демонструючи далекоглядність і пророчий характер його мистецького чуття.
Таким чином, творчість Степана Федоровича Кривенького функціонує у кількох вимірах: локальному, національному та міжнародному. Його пісні переступили межі часу й простору, перетворившись на культурний феномен. Вони об’єднують громаду, підтримують у складні періоди, стають засобом самоідентифікації та духовної опори.
Громадянська позиція митця проявлялася не лише в тематиці творів, а й у його життєвій поведінці. Сучасники підкреслювали його скромність і небажання акцентувати увагу на власному авторстві. Перша солістка «Хлібодару» Ангеліна Грищук згадувала, що Степан Федорович вирізнявся простотою, внутрішньою шляхетністю та здатністю через музику відкривати найтонші переживання людської душі. Він не прагнув публічного визнання, однак природно ставав духовним авторитетом для громади.
Подібні оцінки містяться і в спогадах колег. Колишня директорка будинку культури села Вільхівки Людмила Процюк зазначала, що з перших днів співпраці відчула в ньому поєднання людяності, тепла й професійної вимогливості. У сприйнятті сучасників Кривенький постає не лише як талановитий керівник хору чи композитор, а як наставник, який формував культурний простір довкола себе.
Коли аналізуємо твори Степана Кривенького, вибудовується символічна смислова вертикаль: Горохів – Волинь – Україна.
Саме в цій багатовимірності: локальній, регіональній і національній – полягає феномен його мистецької спадщини. Його пісні не лише зберігають пам’ять про минуле, а й формують сучасну культурну ідентичність, об’єднують громаду, підтримують у часи випробувань.
Хоча головним дітищем Степана Федоровича був народний аматорський хор «Хлібодар» села Вільхівка, він щедро допомагав багатьом аматорським колективам Горохівщини як хормейстер та акомпаніатор. Особливою гордістю композитора став створений ним чоловічий квартет, до складу якого входили художник-іконописець Олександр Корецький, Микола Лукашевич, Ярослав Ємчик та сам Степан Кривенький [14].
Зацікавлення різних колективів творчістю митця була високою, про це свідчать спогади одного з упорядників його спадщини та художнього керівника “Хлібодару” Миколи Гриба. Він зазначав, що під час концертів та методичних семінарів працівників культури, де звучали твори Степана Кривенького, керівники колективів часто зверталися з проханням надати тексти й нотний матеріал нових пісень. Вони на той час не були опубліковані й існували лише у рукописах або в репертуарі окремих колективів. 
За життя Степан Федорович не дуже турбувався аби зібрати докупи весь свій творчий доробок. На жаль, майже не збереглося рукописів: усі вони розпорошені в репертуарах численних творчих колективів. По крупинках їх збирали, записуючи з виступів аматорів, друзі й послідовники Степана Кривенького: Петро Старушик, Микола Остапчук, Микола Гриб. Завдяки їхнім старанням у 1999 році вийшла у світ збірка пісень Волинь моя, упорядкована дружиною композитора Марією Климівною і надрукована видавництвом “Надстир'я” [10, с. 271]. Ця збірка  зберігає частину впорядкованого доробку композитора для наступних поколінь виконавців. Було ще два її перевидання у 2008 та 2018 роках.
Степан Кривенький залишив по собі не лише прекрасні твори та світлі спогади, а й глибоке творче кредо, яке можна вважати його духовним заповітом. Він часто повторював, що кожна пісня має бути вистраждана серцем і присвячена людям. Його заповіт полягав у тому, щоб берегти рідну мову, не цуратися свого коріння і передавати любов до Волині наступним поколінням.
«Пісня – це сповідь душі перед Богом і людьми», – вважав митець. Він закликав «Хлібодар» ніколи не співати фальшиво  ні голосом, ні серцем. Його життя стало втіленням цього заповіту: бути щирим до кінця, служити громаді й знаходити велич у простоті.
Митець пішов у вічність 15 вересня 1992 року. 
Двічі на рік, у день народження композитора та день його спочинку, учасники художньої самодіяльності, друзі та рідні, пошановувачі його творчості приходять до Степана Федоровича Кривенького на могилу, щоб вшанувати його і помолитись за його душу.
Творчість Степана Кривенького отримала не лише народне визнання, а й офіційне підтвердження на державному рівні. 14 листопада 1989 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури Української РСР». У 2007 році митця посмертно удостоєно звання «Почесний громадянин Волині»[2].
Вагомим кроком у збереженні та популяризації його спадщини стало заснування у 2001 році обласної мистецької премії імені Степана Кривенького, яка щороку присуджується за значний внесок у розвиток народного мистецтва. Першим лауреатом цієї премії став хоровий колектив «Хлібодар». Пам'яті композитора щорічно у селі Горбаків на Рівненщині проводиться фестиваль «Поліський краю дорогий» [3].
Пам’ять про митця увічнено і в топоніміці: 1 червня 2013 року рішенням Луцької міської ради одну з вулиць міста було перейменовано на вулицю Степана Кривенького. Також вулиця Кривенького є у Горохові. У рідній Вільхівці встановлено меморіальну дошку, на будинку культури у якому він працював.
Визнання постаті Степана Кривенького засвідчує і той факт, що його творчість стала джерелом натхнення для інших митців та предметом сучасного мистецького осмислення.
У 1994 році волинський скульптор Леонід Українець виготовив пам’ятник композитору і встановив його а могилі у селі Вільхівка [ 23].
Євген Рекрут написав поезію “Засвітив ти пісенну зорю”, а Петро Гоць “Не судила доля” своєму пісенному другу у співпраці з яким було написано декілька творів. Авторську пісенну посвяту композиторові створили відомі волиняни – поет Микола Шустак та композиторка Галина Васіна.
Крім того, у 2003 році, до дня пам’яті митця, колишня учасниця танцювальної групи при хорі «Хлібодар», поетеса Оксана Олесневич написала вірш, присвячений композитору. Ці твори – свідчення того, що його особистість і нині залишається живою в культурній пам’яті Волині.
25 серпня 2018 року у селі Лобачівка відбулася прем’єра вистави «Балада про Степана», авторський задум народного артиста України Петра Панчука, присвячена життю і творчості митця. У постановці було показано не лише біографію Кривенького, а й його духовний зв’язок із рідним краєм та епохою [22].
У 2019 року у Горохові започаткували фестиваль-конкурс вокально-хорового мистецтва «Волинь моя, краса моя», присвячений пам’яті композитора. [23, с. 129 ] Крім того, у 2021 році Горохівська міська територіальна громада оголосила Рік Степана Кривенького, що засвідчило особливу роль митця у культурному житті регіону.
Підводячи підсумки дослідження життєвого та творчого шляху Степана Федоровича Кривенького, ми приходимо до усвідомлення унікального культурного прецеденту. Масштаб його постаті визначається не лише кількістю написаних творів, а передусім їхньою роллю у формуванні регіональної самосвідомості Волині.
Феномен Кривенького полягає у гармонійному поєднанні індивідуального авторства з народною естетикою. Його творчість стала тим рідкісним випадком, коли пісня («Волинь моя»), маючи конкретного творця, за всіма ознаками функціонування в соціумі набула статусу народної. Це свідчить про глибоке розуміння композитором ментального коду свого народу та здатність відтворити його в музичних формах.
Життєвий вибір митця – відмова від матеріальних благ в Одесі чи гонорарів із-за кордону на користь служіння рідній громаді – є показовим прикладом інтелектуальної та громадянської чесності. Степан Кривенький довів, що локальна культура, виплекана у провінційній Вільхівці, може мати глобальне значення, стаючи чинником міжнародної дипломатії та інструментом збереження ідентичності в еміграційному середовищі.
Сьогодні спадщина Кривенького потребує подальшої систематизації. Важливим завданням для краєзнавців та музикознавців залишається пошук і оцифрування розпорошених рукописів, а також ширше впровадження його маловідомих творів у репертуар професійних і аматорських колективів України.
Творчість Степана Кривенького – це не лише минуле. Вона залишається «живим архівом», який продовжує поповнюватися новими смислами: від спортивних арен до лінії фронту. Поки звучить його пісня, триває і неперервна історія волинського краю, втілена в мелодії, що стала його душею.
Список використаних джерел
1.    Авторові легендарного гімну Волині цими днями виповнилося б 75 // Горохів – моє місто. – 2016. – 1 квіт. – URL: https://www.volynnews.com/news/society/avtoru-lehendarnoho-himnu-volyni-tsymy-dniamy-vypovnylosia-b-75/ (дата звернення: 26.02.2026).
2.    Боярчук П. Вшановано автора волинського гімну / П. Боярчук // Волинь-нова. –2011. – 17 трав. – С. 3.
3.    Влашинець Л. Фестиваль пам’яті Степана Кривенького знову відбувся на Рівненщині / Л. Влашинець // Горохівський вісник. – 2011. – 2 лип. – С. 6.
4.    Влашинець Л. Якби ти жив, тату… / Л. Влашинець // Телерадіогазета. – 2011. – 6 квіт. – С. 1, 16-17.
5.    Волинь моя [Відео] / сл. і муз. С. Кривенького ; вик. Волинський народний хор // Facebook. Михайло Ухман : [офіц. сторінка]. – 2024. – 2 берез. –URL: https://www.facebook.com/share/v/1DLmpN7Eqz/ (дата звернення: 26.02.2026).
6.    Денисюк В. Одержимі творчістю : про мистецькі та культурно-освітні училища Волині / В. Денисюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 228 с.
7.    Дідик О. Доля піснедара – наче яскрава зоря / О. Дідик // Горохівський вісник. – 2011. – 21 трав. – С. 3.
8.    Дідик О. Пісні Степана Кривенького линуть по світу, народ називає їх своїми й прирівнює до молитви / О. Дідик // Горохівський вісник. –2021. –          8 квіт. –  С. 8.
9.    Довгополова Е. Незгасній зорі Степана Кривенького /                                Е. Довгополова   // Горохівський вісник. – 2011. – 26 лют. –  С. 2.
10.    Завада Л. Степан Кривенький – великий пісняр Волині / Л. Завада // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Горохівщина в історії України і Волині : матеріали ХХХІ Всеукр. наук.-практ. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2009. – С. 269–274.
11.    Знайомтесь-Музика! Meet Muzyka! [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Луцької міської ради. – URL: https://www.lutskrada.gov.ua/pages/znaiomtes-muzyka (дата звернення: 26.02.2026).
12.    І сьогодні автор гімну «Волинь моя» воює за мир в Україні [Відео] // Волинь: [інтернет-вид.]. – 2022. – 6 квіт. – URL: https://www.volyn.com.ua/news/211758-pro-stepana-kryvenkoho (дата звернення: 26.02.2026).
13.    Колесник Д. Ювілей Степана Кривенького / Д. Колесник // Горохівський вісник. – 2011. – 7 трав. – С. 3.
14.    Кумановська В. М. Гірка зоря Степана Кривенького // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2016 рік / Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 75–78.
15.    Новосад Н. Світло згаслої зорі / Н. Новосад // Горохівський вісник. – 2012. – 14 квіт. – С. 6.
16.    Пам’ять : перший фестиваль імені Степана Кривенького // Волинь-нова. – 2011. – 4 черв. – С. 2.
17.    Павлюк О. Пісню «Волинь моя» Степана Кривенького співають в Канаді, Європі і навіть у Японії та Китаї / О. Павлюк // Вісник+К. – 2021. – № 13 (1 квіт.). – С. 8.
18.    Реалії життя: те, що знають на Волині, не відоме у столиці? // Волинь-нова. – 2012. – 25 жовт. – С. 2.
19.    Собуцький А. Почесні громадяни Волині. Хто вони? / А. Собуцький // Сім’я і дім. – 2014. – 20–26 берез. – С. 12.
20.    Степан Кривенький: автор «гімну» Волині : телепередача «Ясени Степана Кривенького» [Відео] // Суспільне Медіатека. – 1997. – URL: https://mediateka.suspilne.media/media/1573 (дата звернення: 26.02.2026).
21.    Суспільне Луцьк. «Видатні волиняни»: Степан Кривенький [Відео] // YouTube. – 2016. – 30 трав. – URL: https://youtu.be/SI0dMhNuMQo (дата звернення: 26.02.2026).
22.    У Горохові вперше пройшов фестиваль-конкурс, присвячений Степану Кривенькому [Електронний ресурс] // Район.Горохів : [інтернет-вид.]. – 2018. – 22 трав. – URL: https://gorohiv.rayon.in.ua/news/180188-u-gorohovi-vpershe-proishov-festival-konkurs-prisviachenii-stepanu-krivenkomu (дата звернення: 26.02.2026).
23.    Філюк Р. Мозаїка минулого складається з маленьких сюжетів. Історія сіл Горохівської ОТГ: Вільхівки, Софіївки (Вільгельмівки), Ярівки : іст.-краєзн. дослідж. – Луцьк : Терен, 2022. – 219 с.
24.    Філюк Р. Творець гімну Волині / Р. Філюк // Волинь-нова. – 2011. – 9 квіт. – С. 9.
25.     Виконання пісні "Волинь моя" Степана Кривенького [Відео] // Українська Суботня Школа в Єгипті : Facebook. – 2024. – 23 травня. – URL: https://www.facebook.com/share/v/1Ki594FsE1/ (дата звернення: 26.02.2026).