ФЕНОМЕН ДУХУ ТА ПЕНЗЛЯ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ІКОНОПИСЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОРЕЦЬКОГО

ФЕНОМЕН ДУХУ ТА ПЕНЗЛЯ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ІКОНОПИСЦЯ ОЛЕКСАНДРА КОРЕЦЬКОГО

Надія Фищук, історик, краєзнавець

Олександр Іванович Корецький увійшов в історію Волині як видатний іконописець, чиє життя стало справжнім втіленням незламності національного духу та вірності високому покликанню. Народився майбутній митець навесні 1919 року в селі Скобелка, де змалечку вбирав естетику православного храму та глибину церковного співу. Доленосна зустріч із представником Почаївської лаври відкрила сільському юнакові шлях до професійного мистецтва в іконописній школі Івана Вольського. Саме там він опанував складну техніку стінопису та олійного живопису, водночас розвиваючи свій унікальний оксамитовий бас у лаврському хорі.

Мирні творчі плани Олександра зруйнував початок Другої світової війни, що примусив його залишити навчання та пройти через горнило мобілізації і нацистського полону. Після повернення на рідну землю митець отримав шанс на навчання в Києві за рекомендацією Павла Тичини, проте радянська система мала на нього інші плани.

У 1947 році художника заарештували через зв’язки з ОУН-УПА, а безпосереднім приводом став відважний вчинок – написання портрета брата-повстанця. Жорстокі катування в катівнях НКВД завершилися вироком до десяти років виправно-трудових таборів у суворих умовах Мордовії та Солікамська. Навіть за колючим дротом ГУЛАГу «заключений К622» не зрікся свого таланту, хоча тривалий час був змушений працювати лише на лісоповалах. Тільки після реабілітації у 1956 році Олександр Корецький зміг повноцінно повернутися до реставрації українських святинь та монументального живопису. Його творча рука торкнулася стін легендарних Козацьких Могил у Пляшевій, де він рятував розписи Івана Їжакевича та створював власні шедеври. Митець залишив по собі вагомий слід у Почаївській лаврі, Володимирському соборі Києва та численних храмах по всій Україні й за її межами.

Олександр Корецький створював історичні полотна, що утверджували державну незалежність, зокрема портрет Степана Бандери.

Багатогранність Олександра Івановича виявлялася і в його відданості народній хоровій капелі, де його голос десятиліттями був окрасою кожного виступу.

За самовіддане служіння культурі у 1996 році майстер був відзначений премією імені Йова Кондзелевича, що стало визнанням його професійного тріумфу.

Останнім земним бажанням художника була мрія розписати храм у Єрусалимі, проте важка хвороба зупинила його серце у лютому 1997 року.

Для Горохівської міської територіальної громади він назавжди залишиться титаном духу, який через тюрми та переслідування проніс іскру Божу і любов до України. Сьогодні його розписи в соборах і полотна в музеях слугують живим містком між класичною школою та сучасним мистецтвом.

Список використаної літератури

1.                  volyn-museum.org.ua Біографія Олександра Корецького на сайті Волинського краєзнавчого порталу:

2.  Стаття «Життя і творчість Олександра Корецького» на сайті Горохівської міської територіальної громади: gorohiv-rada.gov.ua