СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ХРАМ МІСТА ГОРОХОВА: ВІД ВИТОКІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ХРАМ МІСТА ГОРОХОВА: ВІД ВИТОКІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

Надія Фищук, історик, краєзнавець

Свято-Вознесенський храм у Горохові є тією унікальною спорудою, де крізь товщу віків проглядає справжнє обличчя волинської історії. Його шлях розпочався ще наприкінці XVIII століття, про що свідчать архівні документи 1797 року, які фіксують існування у містечку тогочасної дерев’яної церкви. Проте нинішній архітектурний образ храму сформувався пізніше  –  у 1844 році, коли в період культурного піднесення Горохова була зведена мурована будівля. Початково вона мала просту чотирикутну форму, але з часом через поетапну розбудову, добудову хорів та дзвіниці, храм набув виразного хрестоподібного вигляду, ставши найстарішою та найвеличнішою архітектурною домінантою міста.

Внутрішній простір храму вражає своєю духовною наснаженістю та мистецькою цінністю. Головною окрасою інтер’єру є величний три’ярусний іконостас, встановлений у 1903 році. Стіни прикрашають ікони волинської школи іконопису XIX – початку XX століть, серед яких особливе місце посідає образ Казанської Божої Матері. Ця святиня, замовлена місцевими ремісниками в Почаєві та оздоблена витонченим кіотом, протягом десятиліть була для горохівчан джерелом надії та віри. Сучасного художнього вигляду храм набув у 90-х роках минулого століття, коли над його розписами працювала ціла група талановитих митців, серед яких Олександр Корецький, Володимир Гетьманчук, Дмитро Шамрило, Андрій та Ігор Івашки, Володимир Семенюк та Петро Слюсар, які зуміли поєднати давні канони із новим подихом сакрального мистецтва.

Історія Вознесенської церкви нерозривно пов’язана з драматичними долями її служителів та парафіян. Найтрагічнішою сторінкою став період Другої світової війни та мученицька смерть настоятеля Володимира Мисечка. У лютому 1943 року, на свято Стрітення, німецькі окупанти ледь не розстріляли громаду, вивівши людей до міського млина, проте щира молитва тоді відвела біду. Сам отець Володимир, який відмовився агітувати молодь до виїзду в Німеччину, став жертвою підступної гри тоталітарних режимів і був розстріляний у Рівному         14 жовтня 1943 року. Сьогодні пам’ятна дошка на стіні храму та закривавлена ряса, що залишилася родині, слугують вічним нагадуванням про ціну вірності своїм переконанням.

Новітнє відродження храму розпочалося у 1992 році під керівництвом отця Андрія Сидора. Саме завдяки його дослідницькому хисту було відновлено історичну правду про престольне свято. Знайдена на старій дзвіниці табличка про візит Архієпископа Антонія у 1861 році підтвердила, що храм споконвіку був присвячений Вознесінню Господньому.

Серед парафіян Свято-Вознесенського храму й донині з вуст у вуста передаються живі свідчення, які перетворюють сухі історичні факти на справжній духовний епос Горохівщини. Ці розповіді, що дбайливо зберігаються в родинних спогадах, є тим невидимим ланцюгом, який з’єднує сьогоднішнє покоління з їхніми предками.

Коли над містом нависла загроза німецької окупації, місцеві жителі, ризикуючи життям, здійснили сміливий вчинок. Під покровом глибокої ночі вони таємно зняли дзвони та надійно сховали їх у землю, аби вберегти освячений метал від переплавлення чи наруги. Мовчазним свідченням тієї доби сьогодні залишаються п’ять металевих брил, що зберігаються в храмі як реліквії народної мужності.

Не менш дивовижними є розповіді про радянський період, коли офіційний церковний передзвін був під забороною, вікна дзвіниці були наглухо забиті дерев’яними дошками, проте віряни не змирилися з тишею. Старші люди згадують, як для сповіщення про службу використовували шматок танкової броні. Її різкий, потужний металевий гул, що розлітався околицями, був для кожного православного горохівчанина наймилішою мелодією – знаком того, що церква живе, а молитва триває попри всі перепони.

Сьогодні над містом знову пливе вільний благовіст. Голос відродженої дзвіниці – це новий великий дзвін вагою 200 кілограмів, виготовлений майстрами Нововолинська, якому в унісон підспівують менші дзвони.

Новітній етап розвитку Свято-Вознесенського храму нерозривно пов’язаний із постаттю митрофорного протоієрея Андрія Петровича Сидора (нар. 29 вересня 1967 р.). Випускник Одеської духовної семінарії (1992) та Київської духовної академії (2003), він розпочав своє служіння у Горохові 7 жовтня 1992 року. З 1995 року отець Андрій обіймає посаду декана Горохівського благочиння Волинської єпархії ПЦУ.

Сьогодні Свято-Вознесенський храмовий комплекс – це простір, де минуле гармонійно співіснує із сучасністю. На території з’явилися нові символи пам’яті та віри: каплиця для освячення води, недільна школа для молоді та скульптура Діви Марії. Особливо важливою є Стіна Героїв, що увіковічнює пам’ять сучасних захисників України. Так храм продовжує свою місію, залишаючись не просто пам’яткою старовини, а живим серцем Горохівської громади, що береже тяглість поколінь та незламність українського духу.

Стаття записана за свідченнями настоятеля Свято-Вознесенського храму міста Горохова, декана Горохівського благочиння, митрофорного протоієрея Андрія СИДОРА.