ПЕРЕМИЛЬСЬКА МИРНА УГОДА (ДО 800-РІЧЧЯ ЛІТОПИСНОЇ ЗГАДКИ ПРО З’ЇЗД ГАЛИЦЬКОГО І ВОЛИНСЬКИХ КНЯЗІВ У ПЕРЕМИЛІ).
Мазурик Юрій
Член Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, археолог.
Приурочено Великій Горохівщині Великої Волині.
Розглядається літописна стаття під 1224/1225 роком [Въ лето 6733], де описується військовий конфлікт на кордоні між Галицькою та Волинською землями: причини, перебіг подій, зустріч/з’їзд представників галицької та волинської вищої еліти у Перемилі і укладання мирної угоди.
Михайло Грушевський називає цей період «Війна Мстислава з Данилом», а також у своїх працях обґрунтував, що за суттю ця зустріч у Перемилі була князівським з’їздом.
Перемильська мирна угода надала можливість князю Данилу Романовичу сконцентрувати війська для відвоювання Волинської землі. І впродовж тривалої боротьби він стає повноправним володарем Волинсько-Галицького князівства.
Враховуючи історичне значення Перемильського з'їзду в історії Галичини та Волині, який відбувся вісім століть потому, для вшанування і збереження історичної пам'яті цієї визначної події, висловлюється пропозиція про встановлення пам'ятного знаку на території села Перемиль Волинської області.
З’їзди князів у Київській Русі відомі з 2-ї пол. XI ст. (по-давньоруськи «снеми») – особисті зустрічі Рюриковичів, де вирішували питання законодавства, розподілу волостей, зовнішньої політики, війни, укладення мирних угод тощо. За підрахунками, у домонгольський період на Русі загалом відбулося до 170 княжих зустрічей різного рівня. Особливим видом з'їздів були т.з. «роти» – регулярні зустрічі київських князів із половецькими ханами, які вживалися для підтримки мирних відносин. Останній відомий снем з половцями був проведений в Києві у 1223/24 році, перед Калкою. Половецький хан Котян, тесть Мстислава Удатного, через зятя звернувся до руських князів по допомогу. Тоді на снем (з’їзд князів) зібралися Мстислав Романович Київський, Мстислав Святославович Черніговський, Мстислав Мстиславович Галицький, Данило Романович Волинський, Всеволод Мстиславович, Михайло Всеволодович, племіник князя черніговського [20, с. 92]. Мстиславу Удатному i половецькому хановi Котяну вдалося переконати князів виступити у степ назустріч монголам. Треба відзначити, що серед учасників цього снема Данило Романович і Мстислав Удатний були не тільки родичами, але і військовими союзниками. Наприклад, допомога Данила у боротьбі Мстислава за Галич; спільний військовий похід і участь у битві на р.Калці тощо. Однак уже через рік між ними виникає військовий конфлікт на кордоні між Галицькою та Волинською землями.
Цій події літописець приділив аж півтора стовпця. З початку цієї літописної статті під 1224/1225 роком [Въ лето 6733] згадується, що галицькі бояри і белзький князь Олександр вчинили психологічний тиск на Мстислава Удатного, щоб він пішов війною на Волинь. Мотиви в Олександра були наступні: після смерті князя Романа Мстиславовича він захопив ряд міст (Володимир, Тихомль, Перемиль), а навесні та восени 1214 року Романовичі за допомогою Лешка Білого відвойовують їх: «Потім же Данило й Василько з Лестьковою підмогою забрали Тихомль і Перемиль» [8, с. 361]; «Лестько [силою] посадив обох Романовичів у Володимирі» [8, с. 361]. Тому князь Олександр мав намір зробити реванш за допомогою галицького князя: « І Мстислав, рушивши на війну, прийшов на Лису гору» [8, с. 382].
Михайло Грушевський називає цей період «Війна Мстислава з Данилом» і висвітлює події так: « Мстислав за намовою Олександра йде на Данила, але Данило, взявши від Лєшка поміч, примушує Мстислава вернутися в Галич, а Данило воює Галицьку й Белзьку землю. Мстислав стягає нові сили для похода на Данила, але на з’їздї князїв виясняється Олександрова неправда, й Мстислав мириться з Данилом; з’їзд князїв у Перемилї, де вони «утвердиша миръ»» [19, с. 343]. «…Мстислав через свою амбіцію відіграв досить сумну ролю, він навіть вибрався походом на Данила разом з Олександром – воювати Данилову волость. Але Данило, запросивши до помочи Лєшка, змусив Мстислава вернутися, і справа знову скінчилася на пустошенню Белзької землї й пограничних околиць Галичини. Мстислав вибирався потім новим походом, але Данилу удалося вияснити Мстиславу несправедливість його підозрінь, і на княжім з'їздї в Перемилї відносини їх, бодай на зверх, приведено до порядку» [3, с. 41].
Хронологія цієї військової виправи галицького князя доволі неоднозначна, Михайло Грушевський та Володимир Пашуто датували її 1224 р. [19, с. 343; 10, с. 205], а Микола Котляр припускав, що ця подія відбулася 1225 р. [4, с. 194]. Стосовно Лисої гори, то серед дослідників немає єдиної думки, щодо її локалізації, існують різні варіанти: поблизу містечка Тарногора на річці Вепр; Лисогірське пасмо Свєнтокшиських гір у Малопольщі; у Львові, де вона також відома як Княжа гора та Горай; і згідно останніх досліджень на Гологорах, поблизу с. Галицьке Золочівського р-ну Львівської обл. [7, с. 218-219].
У літописі детальніше не вказується, де саме війська Мстислава проводили військові дії на Волині. Михайло Грушевський робить припущення, що це була Данилова волость [3, с. 41]. Очевидно, що це колишня волость, яка належала його батьку – володимирському князю Роману Мстиславичу, яка згадується під 1196 роком, тобто Перемильська волость [8, с. 361].
У відповідь Данило Романович привів нового союзника Лешка Білого князя сандомирського і краківського. Вони перестріли загін, який послав Олександр на підмогу Мстиславу. Цей загін відступив і сховався у городі Белзі, а війська Данила на наступний день пішли супроти Мстислава, «і Мстислав не видержав і вернувся в Галич» [8, с. 382].
А Данило продовжив військові дії, пустошив із ляхами пограничні околиці Галичини, «і довкола города Любачова, і пограбував усю землю Белзьку і Червенську» [8, с. 382], «а Василько-князь багато здобичі набрав, стад коней і кобил» [8, с. 382], тобто у белзького князівства був дуже послаблений, як економічний так і воєнний потенціал.
Олександр вдруге вчиняє психологічний тиск на Мстислава Удатного: «Зять твій [Данило] убити тебе хоче» [8, с. 382]. Для другого походу галицький князь привів свого тестя половецького хана Котяна Сутойовича, а белзький князь свого тестя Володимира Рюриковича київського. Коло намету Мстислава Мстиславовича Удатного, відбулася князівська зустріч (з’їзд за визначенням М. Грушевського). Очевидно, що цей з’їзд не можна було прив’язати до якогось топоніма, оскільки він проходив в польових умовах «коло шатра його, [Мстислава]». Тут було проведено, за сучасною термінологію, службове розслідування виникнення конфлікту. У результаті чого було з’ясовано про зловмисне твердження та поширення завідомо неправдивих вигадок, які походять від белзького князя: «Вияснення ж [наклепу] було коло шатра його, [Мстислава], але сам Олександр не одважився приїхати, [а] послав Яня, [воєводу] свого». [8, с. 382]. Літописець підкреслює, що Олександровий посланець не був запрошений до намету, розмова проходила «…коло шатра…». Таким чином, всі князі на цій зустрічі/з’їзді взнали Олександрів наклеп на Данила «…на з’їзді князів виясняється Олександрова неправда…» [3, с. 343]. Було викрито тяжкий злочин, як розповсюдження завідомо неправдивих відомостей, що привели до військового конфлікту та зганьбили репутацію волинського князя. Коли винним було визнано белзького князя, присутні, згідно з правовими нормами, випрацьованими міжкнязівськими з’їздами, сказали Данилові: «Забери всю волость його за сором свій» [8, с. 382]. Але він цього не зробив «через братолюбство» [8, с. 382]
Олександр Всеволодович був двоюрідним братом Романовичів, чим підвищив свій авторитет «і всі похвалили його». Після чого Мстислав у своєму таборі «тоді прийняв зятя свого [з] приязню…». Данило прийшов до свого тестя разом із своєю дружиною Анною. Виявом великої поваги у ті часи було запрошення до князівського намету, очевидно таку честь учинив Мстислав, як до дорогих йому гостей. У літописі повідомляється, що він обдарував їх великими подарунками: «…і, вшанувавши його [Данила] великими дарами, дав йому коня свого борзого Актаза, [такого], якого в ті літа не було. І дочку свою Анну обдарував він великими дарами,…». Таким чином, військовий конфлікт, який проходив зокрема на теренах Перемильської волості за визначенням М. Грушевського, був припинений, оскільки з’ясувалося, що він був спровокований белзьким князем Олександром. У літописі не згадується, де саме знаходився військовий табір Мстислава Удатного, очевидно недалеко від Перемиля. Тому було закономірним рішення князів продовжити зустріч/з’їзд саме у цьому місті, «[Мстислав] і, з братами [Данилом та Васильком] побачившись у Перемилі, утвердили вони мир» [8, с. 382; 11, стб. 746]. Часті війни Рюриковичів між собою та з іноземними державами і народами потребували по їх завершенню юридичного врегулювання у вигляді мирних договорів [5, с. 53]. По завершенню «війни Мстислава з Данилом», виникла потреба юридичного врегулювання у вигляді мирного договору і укладання нового союзу. Здебільшого договори між християнськими правителями затверджувалися хресним цілуванням, закріпивши цю угоду взаємною присягою у церкві [5, с. 54]. У ті часи часто в ході двосторонніх зустрічей або після їх закінчення відбувалися бенкети, згідно тогочасного етикету, такий захід очевидно відбувся і в Перемилі. Отже, в літописі чітко вказується про місце зустрічі; про учасників зустрічі; про ціль зустрічі тощо. Михайло Грушевський у своїх працях обґрунтував, що за суттю ця зустріч була князівським з’їздом [3, 41; 19, 343]. Укладання мирного договору надало можливість Данилу Романовичу сконцентрувати війська для відвоювання Волинської землі і забезпечити собі нейтралітет галицького князя у майбутньому воєнному конфлікті.
У 1225 році помирає Луцький князь Мстислав Ярославович Німий. За заповітом, після його смерті Луцьке князівство (Східна Волинь) разом з наслідником князя – княжичем Іваном, переходило під опіку Данила Романовича. Однак у 1227 році малолітній Іван Мстиславович помирає і Луцьк захоплює Ярослав Інгвартович, а на півночі пінські князі («піняни») захоплюють Чорторийськ. У цей же рік Данило Романович відвойовує Луцьк і бере в полон Ярослава Інгвартовича, якого згодом на правах свого підданого садить у Перемилі, потім у Меджибожі. У 1228 році Данило і Василько Романовичі з боєм відвойовують місто Чорторийськ і беруть в полон пінських князів Володимира і Михайла Ростиславовичів. З цього часу турово-пинські князі стають васалами сюзеренів Волинсько-Галицької держави.
З відвоюванням Чорторийська у пінських князів закінчилася остання фаза в історії об’єднання Волинської землі. У цьому ж 1228 році помирає Мстислав Удатний. Для Романовичів почався новий етап боротьби за об’єднання з Галицькою землею.
Дипломатія цього періоду використовувала різноманітний арсенал форм і методів, значною мірою успадкований від попередніх часів. У першій половині XIII ст. спостерігається завмирання такої поширеної у попередньому столітті форми вирішення найважливіших справ, як міжкнязівські з’їзди. Прихід ординців у половецькі степи і звернення половців до Рюриковичів по допомогу спричинили скликання у Києві 1223 р. міжкнязівського з’їзду. На цей раз Мстиславу Удатному i половецькому хановi Котяну вдалося переконати князів виступити у степ назустріч монголам. Однак інститут загальноруських міжкнязівських з’їздів на середину XIII ст. уже вичерпав свій потенціал, адже навіть монголо-татарська навала 1237-1241 рр. не спричинила скликання «снему», що скоординував би дії Рюриковичів з організації спільної відсічі ворогам [5, с. 50].
Дипломатія південноруських князівств XIII ст. володіла різноманітним арсеналом форм і методів, що помітно вдосконалювалися у цей період. За рівнем розвитку вона не поступалася дипломатії тих держав, з якими Рюриковичі підтримували міжнародні відносини. Михайло Грушевський аналізуючи в хронолоґічному порядку події у Галицько-волинському літописі, виділяє шість князівських зустрічей/з’їздів під 1205, 1214, 1224/1225, 1247, 1262, 1289 роками [19, 379-387]. Серед яких найбільш виділяється з’їзд представників галицької та волинської вищої еліти у Перемилі (1224/1225), де було укладено мирну угоду, що надало можливість Данилу Романовичу сконцентрувати війська для відвоювання Волинської землі. [9, 12-18]. Таким чином, на кінець 20-х років XIII ст. Романовичі відвоювали все Н’адстир’я і стали володіти майже цілою Волинню. Після смерті Мстислава Удатного вони розпочинають боротьбу за Галичину з угорським королем і галицьким боярством. І впродовж тривалої боротьби Данило Романович став повноправним володарем Волинсько-Галицької держави.
З літопису відомо, що військові дії проходили коло Любачова (сучасне місто Любачів, Польща), Червена (сучасне село Чермно (польск. Czermno), Люблинского воеводства, Польща), Белза і Перемиля (сучасні місто Белз і село Перемиль, Україна). Таким чином, умовні межі театру військових дій вимальовуються у вигляді трикутника. Фронт протиборчих сил, галичан і волинян був витягнутий по лінії з півночі на південь коло 70 км, а із заходу на схід на відстань приблизно 150 км. Оскільки одна із ліній проходить через терени сучасної Горохівщини, то цілком можливо що в давнину населення, яке тут проживало було втягнуто в орбіту цих подій. У літописі про Горохів не згадується, рання історія міста археологічно мало досліджена. Деякі дослідники згадують, що на території міста будо городище давньоруського періоду, яке не збереглося. У документах ХVІІ століття згадується, що коло міста була «Перемильська гребля», очевидно це переправа через р. Млинівку, яка мала стратегічне значення на шляху з північного заходу на південний схід, наприклад: від Червена, Володимира до Перемиля. Можливо, що ця гребля існувала вже у давньоруський час. То тоді під час військових дій, коли військам постійно приходилося переміщутися, ця гребля могла б мати дуже важливе значення при маневруванні волинських дружин. Цілком можливо, що під час походів у «Війні Мстислава з Данилом» у 1224/25 році на теренах, які займає сучасне місто Горохів, могли побувати видатні особистості – Данило і Василько Романовичі.
Розглядаючи військові події, які відбувалися вісім століть потому, нам нічого невідомо про населення, яке тут проживало і було втягнуто в орбіту цих подій. Як не згадати місцеву легенду про виникнення назви Горохів «Гори+ховатися», чи має вона якесь історичне підґрунтя?
Перемиль, зараз це однойменне село Луцького району (колишнього Горохівського району) Волинської області, розміщений на лівому березі р. Стир. У східній частині села в місці впадіння струмка Білий Луг у р. Стир, в урочищі «Гора», знаходиться пам'ятка археології національного значення городище ХІ-ХІІІ ст. Городище віднесено до категорії укріплень мисового типу, має неправильну чотирикутну (овальну) форму, розміром 75х150 м і площею 1,1 гектара. Схили мису дуже круті – близько 45-50°, а на ділянці, яка прилягає до Стиру – майже прямовисні, з цієї сторони найбільша їх висота – до 10 м. Майданчик городища рівний, засаджений деревами. Від берегового плато городище відділене ровом дугоподібної форми завглибшки до 1 м.
Наприкінці ХІХ ст. О. Андріяшев обґрунтував, що літописне місто знаходиося в однойменному селі Перемилі над Стиром. [1, с. 67-68]. На початку ХХ ст. відомості про городище знаходимо в Археологічній карті Волині В. Антоновича [2, с. 72]. Згадується Перемиль і в контексті археологічних матеріалів у фундаментальній праці волинського дослідника старожитностей О. Цинкаловського [21, с. 189]. Перші розкопки на городищі проведено 1940 р. Краєзнавчим музеєм у Луцьку [15, с. 12]. Археологічні дослідження пам’ятки в різні роки проводили П. Раппопорт (1960) [17, с. 36], О. Ратич (1963-1964) [16, с. 140-141], В. Терський-Шеломенцев, С.Терський (1985-1986) [18, с. 146-147] та М. Кучинко (1994-1995) [6, с. 48-56]. За час археологічних робіт розкопано понад 800 квадратних метрів площі і з’ясовано, що культурний шар на городищі потужністю від 1,5 до 2,2 м, датується княжим періодом (ХІ–XIV ст.) і пізнім середньовіччям (XV–XVIII ст.).
Залишки фортифікації літописного міста Перемиля – це місце пам’яті, що нагадує історичну подію, яка відбулася вісім століть потому. Перемильський князівській з'їзд має не тільки локальне, але загальнонаціональне значення у вітчизняній історії дипломатії. Враховуючи історичне значення Перемильського з'їзду в історії ‘Галичини та Волині, для вшанування і збереження історичної пам'яті цієї визначної події, доцільно було б встановити пам'ятний знак на території села Перемиль. Пропонується проєкт зображень і написів на пам'ятному знаку:
– зображення двох гербів Волинської та Галицької земель;
– витяг з літопису про подію;
– короткий коментар;
– до якої річниці встановлений пам'ятний знак.
На сьогодні не так багато локалізовано місць проведення князівських снемів, які згадуються у літописанні. Лише з проголошенням Незалежності України, до таких пам’ятних місць князівської дипломатії була звернута увага держави. Зокрема до Лю́бецького з'їзду князів Київської Русі, що проходив у листопаді 1097 року в місті Любечі, ініціатором якого був Володимир Мономах, з метою домовитися про припинення міжусобиць і об'єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. У 1997 році враховуючи історичне значення цього з'їзду та підвищену увагу громадськості до цієї події, Кабінет Міністрів України постановив відзначити 900-річчя Любецького з'їзду князів Київської Русі на державному рівні [13; 14]. Зокрема було споруджено і встановлено на городищі літописного міста Любеча, на пам’ятному місці князівської дипломатії – пам’ятник на честь 900-річчя з’їзду князів Київської Русі.
Треба згадати, ще про одну визначну міжнародну подію доби Середньовіччя (1429), якій у 2029 році виповнюється 600 років, із часу з’їзду монархів держав Європи, який відбувався на Волині, у місті Луцьку. Враховуючи важливе значення цієї знакової події в історії Європи, яка заклала основи проведення зустрічей лідерів європейських держав і є вагомою віхою в історії дипломатії та міжнародного права, Верховна Рада України постановила урочисто відзначити на державному рівні 600-річчя з’їзду монархів держав Європи, який відбувався у місті Луцьку. Зокрема у планах передбачено вжити заходів щодо спорудження у місті Луцьку пам’ятного знака, присвяченого 600-річчю з’їзду монархів держав Європи [12].
Отже, в країні починає формуватися група пам’яток пов’язаних з князівською дипломатією. Маємо надію, що у перспективі на державному рівні буде теж звернена увага до Князівського з’їзду у Перемилі.
Проведення меморіалізації – встановлення пам'ятних знаків на територіях Любеча та Луцьку, на пам’ятних місцях князівської дипломатії, це встановлення маркерів української ідентичності, що покликана виконувати функцію консолідації Українського народу довкола важливих подій та постатей вітчизняної історії.
Джерела та література:
1. Андрияшев А. М. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. Киев,
1887. 232 с.
2. Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии. Труды ХI Археологического съезда. Москва, 1901. С. 1–133
3. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 3. — Львів, 1905. — 588 с. (2-е вид.).
4. Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар / За ред. М. Ф. Котляра. НАН України. Інститут історії України. К.: Наук. думка, 2002. 400 с.
5. Книш Я. Дипломатія княжої доби. Історія української культури. Київ, 2001. Т. 2. – 846, [1] с.: іл.
6. Кучинко М., Кучинко З. Княжий Перемиль у світлі писемних та археологічних джерел. // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Перемильська угода в історії Волинської та Галицької земель (до 800-річчя літописної згадки). Науковий збірник. Випуск 75. Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції (Луцьк – Берестечко – Перемиль, 5–6 вересня 2024 р.). Упоряд.: О. Дем’янюк, А. Силюк, А. Шваб, C. Чибирак. Луцьк: Вежа-Друк, 2024. 90 c.
7. Ляска В. М. Лиса гора на Гологорах (причинок до топонімічного ландшафту Галицько- Волинського пограниччя в добу Романовичів).//Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2015. – Вип. 9: Король Данило Романович 1264–2014. – 360 с
8. Літопис Руський. За Іпатівським списком переклав Л. Махновець. – К.,1989. – XVI+591с.
9. Мазурик Ю.М. Літописне повідомлення про зустріч/з’їзд галицького і волинських князів у Перемилі та укладення мирної угоди (1224/1225 р).// Минуле і сучасне Волині та Полісся. Перемильська угода в історії Волинської та Галицької земель (до 800-річчя літописної згадки). Науковий збірник. Випуск 75. Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції (Луцьк – Берестечко – Перемиль, 5–6 вересня 2024 р.). Упоряд.: О. Дем’янюк, А. Силюк, А. Шваб, C. Чибирак. Луцьк: Вежа-Друк, 2024. 90 c.
10. Пашуто Т. В. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси / Отв. ред. Б. Д. Греков. – М.: Изд-во АН СССР, 1950. – 333 с..
11. Полное собрание русских летописей. – Т. 2: Ипатьевская летопись. –2-е изд. – М., 1962.
12. Про відзначення 600-річчя з’їзду монархів держав Європи у Луцьку.// Постанова Верховної Ради України від 13.05.2025 № 4429-IX.
13. Про відзначення 900-річчя Любецького з'їзду князів Київської Русі.// Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.08.1996 № 482-р.
14. Про заходи з нагоди відзначення 900-річчя Любецького з'їзду князів Київської Русі.// Постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 № 91.
15. Ратич О. О. Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР. Київ: Вид-во АН УРСР, 1957. 96 с.
16. Ратич А. А. Исследование городища в с. Перемыль на Волыни в 1963–1964 гг. Материалы сессии, посвященной итогам археологических и этнографических исследований в 1964 г. в СССР: тезисы докладов. Баку, 1965. С. 140–141.
17. Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X–XIV вв. / П. А. Раппопорт // Материалы и исследования по археологии СССР. – Ленинград, 1967. – № 140. 240с.
18. Терский-Шоломенцев В. С. Перемыль. Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды) / отв. ред. А. П. Черныш. Киев: Наук. думка, 1990. 190 с.
19. Хронологія подій Галицько-Волинської літописі / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво «Світ». – 2005. Т. 7. – C. 327 - 387.
20. Щавелев А.С. Съезды русских князей с кочевниками как механизм политического решения конфликтов в ХІ-начале ХІІІ в.// Исторические корни этноконфессиональных конфликтов в странах Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы. (Средние века – начало Нового времени). Тезисы докладов. – М. 2003 - 96 с.
21. Cynkałowski A. Materiały do pradziejów Wołynia i Polesia Wołyńskiego. Warszawa, 1961. 265 s.
Додаткова інформація: Волинська обл., Горохівська територіальна громада, період від 0 р. до 2026 р. Авторське право: Мазурик Юрій Член Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, археолог
статтю опублікував: Надія Фищук дата публікації: 17 червня 2026 р. останні зміни: 22 червня 2026 р.