МОЇ ПЕЧИХВОСТИ ПРЕЛЮБІ, Я ВАМ ВКЛОНЯЮСЯ ЗАВЖДИ…

МОЇ ПЕЧИХВОСТИ ПРЕЛЮБІ, Я ВАМ ВКЛОНЯЮСЯ ЗАВЖДИ…
Куньчик Ганна, вчитель географії
Коритко Валентина, вчитель історії

          Печихвости – мальовничий куточок Волинського краю. Це одне із тих сіл Горохівщини, на схід від якого проходить вододіл між басейном Чорного і Балтійського морів. Через Печихвости протікає річка  Стрипа, яка впадає в Лугу, що є притокою Західного Бугу. Тихо дзюркочучи через село, вона, мов та ниточка, розділяє його на два боки зелених берегів.
 Історія села почалась дуже давно. Перші поселення належали до часів палеоліту. На території села проживало слов’янське плем’я волинян. У X ст. воно ввійшло до складу Київської Русі. У 1241 р. село зруйнували татари. У XIV ст. Печихвости відійшли до Литовського князівства, а пізніше до Польщі, де було запроваджене кріпосне право, і землі селян відійшли до фільварка польської пані. Із початком  визвольної війни у Печихвостах відбулося повстання проти польських панів, селяни забрали своє майно і землі назад.            [1 c.209]
Перша згадка про Печихвости у «Літописі минулих літ» датується 1508 р., хоча достовірних історичних даних про село не збереглося. З розповідей старожилів села, ще із часів монголо-татарської навали існує легенда, яка розповідає про походження назви «Печихвости». Тоді українські села ставали неабиякою поживою для  ворогів. Поселення були погано укріплені, а зброї як такої не було. Селяни озброювалися хто чим міг: вилами, кілками, сокирами, хоча і це не завжди  допомагало здолати кінні загони ворогів. Під час одного з набігів місцеві жителі придумали новий метод боротьби із татарами. За підказкою одного чоловіка селяни поприв’язували бикам до хвостів палаючі факели – віхті. Худоба в паніці бігла вперед із палаючими хвостами, таким чином розганяючи ворогів, а люди йшли слідом і добивали покалічених татар.5] Тому старожили  вважають, що саме ця легенда і послугувала основою такої дивної назви села – Печихвости. Навіть пізніше, коли хотіли перейменувати Печихвости на Малинівку, люди відмовилися, зберігши походження назви села. Після третього поділу Речі Посполитої (1795 р.) Печихвости входять до складу Російської імперії і почало належати  до складуі  Волинської губернії Володимирського повіту Підберезької волості. Кордон між Росією та Австрійською імперією проходив за три кілометри від західної частини села. Селяни потрапили у кріпосне право до нових панів. Із початком Першої світової війни у місцевості починалася відома Галицька операція. Уже в1915 році село було окуповане австрійськими військами. На його території діяли загони галицьких січових стрільців. У цей час у селі побудували мостову дорогу. У буремні роки (1917-1920) Печихвости були спочатку під контролем УНР, а  потім– більшовиків. Після Ризького договору в 1921 році село відійшло до Польщі і було в її складі до вересня 1939 року. У цей час було засновано дві колонії польських поселень (с. Полюхне та с. Загаї). У вересні 1939 року село відійшло до Радянського Союзу. Почалася радянізація. Кілька сімей було вивезено до Сибіру. У 1940 році почалося створення колгоспу, бажаючих до нього вступити було мало. На західній околиці села велось будівництво залізниці Стоянів – Іваничі. Завершити його не вдалося через початок війни. На другий день  війни німецькі війська були у селі, в якому розташувалися 193 ОРБ і 202 ОПТД 124 стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор Сущий. Радянські війська відступили практично без бою, тому що не мали боєприпасів. Почався так званий «новий порядок». Більше 20 чоловік було вивезено на каторжні роботи. В основному вони потрапили до Норвегії.  У 1942 році на окраїні села, де були ліси, стояв курінь УПА під проводом Грома (Новосад). Із архівних даних є відомості про кількох членів цього куреня. Новосад Микола (ГРІМ), загинув у бою з більшовиками в 1945 році біля села Кукуріки. Кравчук Петро (ЛІСОВИЙ), сотовий УПА, уродженець села Скабарівщина. Доля невідома. Стасюк Павло (СУМНИЙ), сотовий УПА, уродженець с. Печихвости. Доля невідома. Бедрик Борис (псевдонім невідомо), член районного проводу ОУН, уродженець с. Стрільче. 
12 липня 1943 року відбувся польсько-український конфлікт, що призвів до загибелі 165 поляків у с. Загаї. ( південна околиця села) і 49 чоловік у с. Полюхне (східна околиця села). 
У лютому 1944 року у Печихвостах був розташований штаб з'єднання Вершигори, зараз будинок фельдшерсько-акушерського пункту. Події, що відбувалися тоді, описано в книзі Вершигори «Рейд на Сян і Віслу». Після впертих боїв 15-17 липня 1944 року село було визволено силами 335 і 545 стрілецьких полків 389 стрілецької дивізії І-го Українського фронту. У боях за визволення села загинули 53 воїни. Їх було захоронено на місцевому кладовищі. А в 1965 році останки були перенесені на Холм Слави (м. Горохів). 
Святиною нашого краю є Свято-Введенська церква. Минав час, село розбудувалось, і люди звели дерев’яну церкву, яку згодом спалили татари. Віряни не хотіли залишатись без храму, бо село без церкви, як сім’я без мами, і тому будують другу в 1659 році. Нове нещастя спіткало святиню: під час грози в церкву вдарила блискавка,  і церква  згоріла. У 1708 році поміщиця Тересса Гулевич на пожертви прихожан будує в Печихвостах дерев’яну Свято-Введенську церкву. У 1796 р. сюди було приписано 86 дворів, 520 жителів. При храмі діяла церковно-парафіяльна школа. З 1892 р. в прихід Печихвіст були приписані села Стрільче і Полюхне. У кінці XIX ст. село Печихвости Підберезівської волості  Володимирського повіту мало 140 дворів і 1097 прихожан. У 1931 р., коли на парафії служив священник Семен Кульчицький, у храмі проводився ремонт, під час якого все було розібрано аж до фундаменту. Замінили старі трухляві підвали, у стінах поставили нові дошки, стара бляха була замінена на цинкову. Також на куполи поставили нові хрести. Із розповідей відомо, що за 150 років у нашій церкві було 8 настоятелів: з 1862 р. – служив священник Костянтин Лотоцький; під час війни настоятелем був священник Олексій Кульчицький (1937-1963 рр.) Незважаючи на тяжкі для церкви часи, наш храм не закривався. Богослужіння відправлялося церковно-слов’янською мовою як у недільні, так і у святкові дні. У прихід тоді входили села Стрільче, Полюхно і декілька хат Скабарівщини. З 1966 року настоятелем Свято-Введенської церкви був призначений священник Феодосій Чумак, який прослужив на цій парафії 39 років. За радянських часів церква пережила немало гонінь: влада утискувала її, як могла. Карали за те, що вінчалися, хрестили дітей. Не дозволяли звершувати чин похорону в церкві, а тільки урочисто ховали на цвинтарі. Але віряни тягнулись до храму, як мурашки до мурашника. Натерпівся тоді настоятель, який служив на декілька сіл: Пірванче, Стрільче, Підбереззя, Бодячів, Матів, Полюхно і Печихвости. Церква жила… Робились ремонти, будувалось щось нове…  До 300-ліття церкви.(2008р.) храм було відновлено всередині та ззовні. У листопаді 2014 року на Введення у церкві Пресвятої Богородиці вперше було відслужено українською мовою Божественну Літургію архієрейським чином. Це  перше у лоні Київського Патріархату престольне свято громади, яка зареєструвалась (39492185) у селі 14 листопада 2014 р. До цього дня у Печихвостах діяла лише громада УПЦ МП. У 2016 році був оновлений фасад церкви настоятелем  Музичуком Ярославом Зараз настоятелем Печихвостівського храму є о. Валерій Братунь. Доля кожного вірянина тісно пов’язана із церквою. І сьогодні йдуть до неї люди, щоб із Божим благословенням розпочати новий день. Храм був і залишиться духовним осередком, пам’яткою уже четвертого століття, яка єднає далеке минуле, теперішнє і майбутнє. 
Важко уявити село без школи. У 1935 році в селі побудували корпус початкової школи. У 1952 році було побудовано 2-й корпус, і вона стала середньою. Перший  випуск середньої школи відбувся 1953 року.
У 1966 році побудували 3-й корпус школи, а потім гуртожиток.
На горбочку побілена школа,
Там гойдається радість і сміх.
Там пахучі цвітуть матіоли,
Які нас проводжали у світ.
 З 1 листопада 2011 року заклад очолила Пашкевич Лариса Ігорівна. За рахунок  субвенції у Горохівському районі у 2012 р. проведено капітальний ремонт загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня в с. Печихвости (939,7 тис.грн.), придбано та встановлено твердопаливні котли із пристроями для подачі палива. Оновили будівлю ззовні та зсередини. За спонсорські кошти  місцевих депутатів, біля навчального закладу встановили скульптуру Божої Матері.[7]   Рішенням п’ятої сесії восьмого скликання Горохівської міської ради Луцького району Волинської області №5-2/ 2021від      28 січня 2021 р. ЗОШ І-ІІІ ступеня, була перейменована у Печихвостівський ліцей. У селі функціонує дитячий садочок «Пролісок», який був відкритий 20 жовтня 2010 року. Від початку заснування і до сьогодні керівником дошкільного закладу є Ковальчук Світлана Степанівна
На території села Печихвости існував фельдшерсько-акушерський пункт, завідувачем довгий час якого була Стасюк Галина Іванівна.   Реконструкція будівлі ФАПУ  під амбулаторію сімейної медицини в   с. Печихвости на вулиці Варшавська,1 Горохівського району(на той час) Волинської області, відбулася протягом 2020 року.[2,3] А відкриття самої амбулаторії припадає на 13 жовтня 2020 року. Головним лікарем амбулаторії була і є Яремчунь Тетяна Анатоліївна. 
У селі є діючий Будинок культури, який функціонував з давніх часів. Протягом  2021 році відбувся капітальний ремонт. На це з міського бюджету скерували 200 тисяч грн. Частина коштів надійшла з обласної казни, левову частку коштів надали депутати обласної та міської ради Оксана й Тарас Щерблюки. Відкриття оновленого  Будинку культури припало на січень 2022 року. На Різдво Христове в селі Печихвости гостей зустрічали вже в оновленому закладі культури. Горохівський міський голова Віктор Годик на відкриття оновленого Будинку культури завітав разом із заступниками, старостою Підберезівського округу та депутатами міської ради. Обряд освячення здійснив настоятель релігійної громади  храму Введення в храм Пресвятої Богородиці села Печихвости о. Ярослав Музичук. Привітання звучали також від начальника управління освіти, культури, молоді, спорту, соціального захисту та охорони здоров’я Горохівської міської ради Ігоря Довмата, начальника відділу культури цього ж управління Олександра Шепшелея.[4] У приміщенні Будинку культури працює бібліотека. яку залюбки відвідують жителі нашого села. Завідувачем книгозбірні є Зивсюк Оксана Олександрівна. Бібліотечний фонд налічує 6703 книги. 
У 1948 році на території села Печихвости було створено колгосп «Більшовик». Садиба колгоспу  мала 2150 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2049 га орної землі. У 1970 році він був перейменований у «100-річчя Леніна». У роки здобуття незалежності України колгосп перейменували на «Нове життя», пізніше на СВК «Печихвости». Зараз землі розпайовано, частину здано в оренду.
 У  2004 році  було створено фермерське господарство «ДОЛ», керівником якого є  Дорощук Олександр Леонтійович, що має в оренді 358 га землі. Займається вирощуванням зернових та технічних культур. Також у селі Печихвости функціонує приватне підприємство «Макс Ком», засноване 25 жовтня 2005 року, директором якого є Оксана Володимирівна Щерблюк. Компанія вирощує зернові та технічні культури: зерносуміш, пшеницю озиму, ячмінь озимий, гречку, ріпак озимий, сою… Підприємство займається також розведенням свиней. 14 грудня 2012 року на території села Печихвости було закладено яблунево-вишневий сад, площа якого становить 16 гектарів. Засновником його є Василь Щерблюк. Фермерське господарство побудувало декілька теплиць. Продукція цього бренду: соковиті салати, червонобока редиска та апетитні огірки й помідори. Ці овочі потрапляють на прилавки мешканців Горохівської громади. Неймовірно цікаво бачити, як у тих нових теплицях із тисячі зернят підростає розсада. Невтомно там  працюють там наші сільські трудівниці. 
Окрему сторінку в історії села вписали наші односельці, захищаючи незалежність України під час російського вторгнення. У 2014 році Збройні сили України, підкріплені добровольцями, зупинили просування окупації, звільнили від загарбників частину захоплених територій і до 24 лютого 2022 року основні події сучасної російсько-української війни точилися на сході нашої країни. Широкомасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року принесло війну на всю територію України. У спротиві російському агресору український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом, що чисельно переважає. На захист рідної неньки-України стали наші односельчани. Але, на жаль, деякі з них залишили цей світ і відійшли у Вічність.У листопаді 2023 р. біля Обеліска Слави  в селі Печихвости було відкрито Меморіальну дошку Героям, які загинули під час російського вторгнення: Лук’янчуку Валерієві, Макарову Василеві, Остап’юку Леонідові, Зихорові Ігорю, Андріюку Віталієві, Матвійчуку Вікторов, Боско Валентинові. Пам’ять про них житиме вічно в серцях вдячних односельців. В історію села вагому сторінку вписав наш земляк, поет Євген Рекрут, який народився і проживав на території села. Ще  школярем він полюбив українську літературу, а згодом і сам почав писати вірші. Багато років  його твори друкувалися в районній, обласній і республіканській пресі. У своїй поетичній збірці «Спокуса слова і душі» присвятив вірш мальовничому селу Печихвости.
Моє село
Стоять дерева білочубі,
Весна прикрасила сади.
Мої Печихвости прелюбі,
Я вам вклоняюся завжди…[6]
Наше село – це мальовнича частинка України. Знати його історію, пам’ятати її, передавати ці знання нашим поколінням, бо хто не знає минулого, той не вартий свого майбутнього. Але сьогодні багото людей віддали своє життя за волю і незалежність України, і ми віримо, що все-таки вона буде вільною державою, й українці будуть господарями на своїй землі. 
Список використаних джерел
1. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Волинська область / Гол. ред. кол.: Тронько П. Т. (гол. Гол. редкол.), Бажан М. П., Білогуров М. К., Білодід I. K., Гудзенко П. П., Дерев′янкін Т. І., Касименко О. К. (заст. гол. Гол. редкол.), Кондуфор Ю. Ю., Королівський С. М., Кошик О. К., Мітюков О. Г., Назаренко І. Д., Овчаренко П. М., Пилькевич С. Д., Ремезовський Й. Д. (заст. гол. Гол. редкол.), Слабєєв І. С. (відп. секр. Гол. редкол.), Цілуйко К. К.; Ред. кол. тому: Клімаш І. С. (гол. редкол.), Алексєєва Н. Л. (заст. гол. редкол.), Вербівська А. І., Гайдай І. С., Гордон Й. Б., Замлинський В. О., Ілляшенко Я. Є. (відп. секр. редкол.), Кашевський П. В., Минаєва Л. М., Михайлюк О. Г., Мишко Д. І., Оксенюк P. Н. (заст. гол. редкол.), Павлій П. Д., Сергєєв М. Ф., Сподаренко І. В., Ткачук Ф. І., Царенко М. О. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970. – 767 с.
2.https://gorohiv.rayon.in.ua/news/229950-na-gorohivshchini-chotiri-novi-ambulatoriyi-maizhe-gotovi-priimati-patsientiv    
3.https://medicine.rayon.in.ua/news/286733-na-gorohivshchini-chotiri-ambulatoriyi-gotovi-do-ekspluatatsiyi     
4.  https://volyninfa.com.ua/news/2022/01/19/166037 / 
5.https://ukrgenealogy.com.ua/viewtopic.php?t=13764&fbclid=IwY2xjawQK2GVleHRuA2FlbQIxMQBicmlkETJxcXdTQjU1ZmVMa0lBV1hCc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHmLMYTSJEIOEMfZqdM5jm-G5_0s4mn4CUrCx6qMLF-  BKJSNofpObQbsfUd2H_aem_KO66SFSUdrD7dezSITiyAg 
6. СПОКУСА СЛОВА І ДУШІ; Поетична збірка Євген Рекрут; Видавництво Горохів 2004
7.https://voladm.gov.ua/adminassets/files/file/VIP/strategiya_do_2020_iz%20zminamu.pdf