СЕЛО КРАСІВ ЗА ЧАСІВ МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ У СПОГАДАХ ОДНОСЕЛЬЧАН

СЕЛО КРАСІВ ЗА ЧАСІВ МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ У СПОГАДАХ ОДНОСЕЛЬЧАН

 Хом’як Світлана, вчителька української мови та літератури Звиняченського ліцею Горохівської міської ради Луцького району Волинської області

У 1921 – 1939 роках Волинь перебувала у складі Другої Речі Посполитої як Волинське воєводство з центром у Луцьку.  Рішення, прийняті польським урядом щодо західноукраїнських земель, залишили свій слід на Волині і відповідно на нашому селі. Красів – село, яке за Польщі належало до гміни Скобелка Горохівського  повіту (а перед тим за Польщі належало до Володимирського повіту) Волинського воєводства. Горохівський повіт (пол. Powiat horochowwski) – адміністративно-територіальна одиниця у складі Волинського воєводства міжвоєнної Польщі, адміністративним центром було місто Горохів.[1]Утворений Горохівський повіт 12 грудня 1920 року з частин колишнього Володимир-Волинського повіту.

19 лютого 1921 року ввійшов повіт до складу новоутвореного  Волинського воєводства. 

До Горохівського повіту були включені 6 сільських гмін: Брани, Хорув, Подберезє, Свинюхи, Скобелка і Кісєлін. Польською окупаційною владою на території гміни Скобелка інтенсивно  велася державна  програма будівництва польських колоній і заселення поляками.

 На 1936 рік гміна складалася з 24 громад. У числі громад був Красів Руський  і Красів На польській карті Wojskwy Instytut  Geograficzny  1928 року позначено село Krasovo, яке тягнулося до села  Ruskie Nowosilki, та дорога в сторону  села Mysliny (Мислині).  [4]А також йшла дорога та стояли хати до села Новосілки Руські.

 Село Красів за Польщі було багатолюдним,  жили густо, хата була біля хати, що майже впиралися солом’яними стріхами.  Іноді виникали пожежі. Така густота хат була небезпечною. Десь у 1936 – 1937 роках село пішло на хутори, як і сусіднє село Олізарів. Це була політика Польщі, щоб кожен ішов на свій грунт (посад). Люди почали розселятися по своїх землях, дехто купував землю і будувався. Красівці розселилися від колії залізничної, що Чеський. [4]

Біля села Звиняче, до Новосілок Руських (аж під греблю до річки). За річкою була церква  Преображення Господнього села  Новосілки Руські. Після переселення хата від хати була досить далеко. Селилися родами, родина біля родини і по-іншому, як виходило. Війтом у Красові за Польщі був Демчук Талімон.

За Польщі восени в  Горохові  проводили сільськогосподарську виставку, заохочуючи людей гарно господарювати. З Красова на виставку їздив Свирида Кирило, у  якого були гарні коні, хоч невеличкі, але гарної масті. З виставки привозив нагороди. У школу ходили в сусіднє село Мислині, де була польська школа. Нову двоповерхову польську школу побудували в 30-их роках XX століття за Польщі.[2] Заможні жителі села Мислинь,  Красова, Новосілок  допомагали  підсобними роботами, підвозили матеріал кіньми на підводах.  І  в  1933 році  нова польська гімназія  прийняла своїх босоногих школярів. У гімназії було 7 класів.  Навчання велося польською мовою. Учителі були польські, керівник польської гімназії жив у приміщенні школи з іншого входу.  Щоденні заняття починалися з молитви зі священником. Вивчали польську мову, математику, закон Божий та ін. предмети. 1937-1938 роки останні роки навчання в польській школі села.

У польській гімназії села Мислині діти з Красова закінчували 2, 3, 5 класів, хтось і 7 класів. Польська школа діяла 7 років.

У селі проживали чехи, у документах зазначалося Красів Чеський (Krasow Czeski) і Красів Руський, як і в сусідньому селі Новосілки Руські та Новосілки Старочеські і Новочеські. Була колонія Чеська , люди називають «кульонія», де жили чехи –10 хат (зі спогадів односельчан). «16 обійсть – ДАВО, 1940р.  Частина села Красів, за  національною ознакою мешканців виділена польською адміністрацією в окремий населений пункт. Жили одні чехи.  У 1947р. всі мешканці переселилися до Чехословаччини». Біля Чеської «кульонії» чехи заклали і свій цвинтар. Масово чехи почали селитися на Волині, зокрема й на Горохівщині, у       1868 -1870 роках під час індустріалізації, переселяючись сюди у пошуках землі та кращого життя. Після Другої світової війни у 1947 році   репатріювалися назад до Чехословаччини, залишивши після себе господарську спадщину: красиві садки, добротні хати, які яскраво демонстрували їхні господарські вміння.  Ще і нині здобні пироги, які зверху начинені й посипані мучкою, називають чеським словом – бухти. Жили у нашому селі євреї, як казали «жиди». Недалеко біля колишньої церкви торгувала жидівка Голда. Жили і поляки. Поляк Мартін з дружиною (старі поляки). Син старих поляків Гантик  був одружений з українкою Маринкою,  у них була дочка Льодзя (Ліда) і син Ясьо. Гантик зі сім’єю проживав  під Ярковом (нинішня вулиця Ярків). Дві польські  сім’ї вибили після Другої світової війни, вбереглася дочка Льодзя, бо саме в той час понесла свіжину родичам – тітці, яка жила зі сім’єю біля греблі під  Новосілками Руськими, і там заночувала.  Льодзю шукали  по сусідах, щоб теж вбити.  Коли прийшли вбивати сім’ю Мартіна, то сусід  розповідав , що чув останні слова старих поляків. Вони зрозуміли, що їх прийшли вбивати і попросили дати час, аби «вклякнути на коліна» – помолитися, у той момент їх вбили. Наступного дня сусід  пішов пішки до Діброви, бо там жила дочка Мартіна. Вона забрала тіла своїх батьків і у себе похоронила.

Сім’ю Гантика похоронили в Красові родина Маринки і сусіди Мартіна. Уночі копали могилу і  вночі похоронили усю сім’ю в одній могилі, обклавши покійних дошками. Жили по сусідству українці з поляками добре. Ходили одні до других в гості, українці шанували свята поляків, а поляки – свята українців. Були в Красові  люди, у яких прізвища польського походження: Стоцькі, Сікорські, Стрижалковські,…

У 1930-их роках осередок національного відродження діяв у сусідньому селі Мислині. Тут функціонувала філія товариства «Просвіта», у якій були задіяні освічені, розумні, активні й національно свідомі люди. Члени організації винаймали хату у Левшонюка Юхима Давидовича для зібрань. Вони організовували постановки вистав українських драматургів, самі були акторами. [2], [3]

26.01.1930 рік.

Філія товариства «Просвіта»

Члени «Просвіти»: Харчук Андрій, Левшонюк Ольга, Харчук Микола, Харчук Оксана та інші.

 У селі Красів за часів Другої Речі Посполитої було проведено польським урядом політику розселення на хутори (розкидання села), щоб створити  окремих індивідуальних власників для ведення господарства на власній відокремленій ділянці –  хуторі, аби бути ближче до поля, зручніше обробляти землю та утримувати худобу. Разом з тим послаблювалася общинна система  громади. Село зазнало полонізації, так як навчалися лише у польській гімназії  польською мовою у селі Мислині діти з довколишніх сіл. Жили в нашому селі поляки, про що свідчать прізвища людей, які збереглися донині. При польській владі у 1930-их роках діяв український національний рух, осередок був у селі Мислині.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.    Державний архів Волинської області.
2.    Історія села Мислинь. Режим доступу: https://myslynischool.ucoz.ua/index/history/0-2
3.    Освітні традиції та «Просвіта» на Волині: до 75-річчя факультету історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки. Режим доступу: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/23362/1/Ukr_shk_USS_Vol.pdf
4.    Польська карта 1928р. https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/b/b8/WIG_Mapa_Operacyjna_Polski_-_77_%C5%81uck_1928.jpg