ЕКСКУРСІЯ В МИНУЛЕ СЕЛА ЗВИНЯЧЕ

Швейгер Тетяна, вчитель історії та географії Звиняченського ліцею

Рідне село дає життєдайну силу, як річці джерело. Мала батьківщина, де ти народилася і живеш, навчаєш  дітей – це великий скарб. Сьогодні це розуміється і відчувається по-особливому. Війна з росією вбиває і руйнує, і тому важливо зберегти історичну і культурну спадщину для себе, для майбутніх поколінь: без пам’яті про минуле неможливо зрозуміти теперішнє і будувати майбутнє. 
Пропоную здійснити екскурс в історичне минуле села Звиняче: походження села, перші згадки, назви вулиць, історію створення, діяльності  сільських рад і колективних господарств, школи. 
Вперше про село Звиняче згадується в документах ХІV століття. Звинячая, Звинячин, Звиняче – такі назви були у селах Луцького повіту Перемильської волості. 
Перша згадка про село є  в документах литовського князя про передачу маєтку Звиняче  20.05.1500 року князеві Олександру Олександровичу.
1557 рік – Звиняче розташоване над річкою Яркова, має два водяних млини, церкву.  
У 1583 році село належить київському князеві Федору Романовичу Сангушку. 
У 1880 році на кошти прихожан була збудована Миколаївська церква. У той час, за церковним переписом, в селі проживало 795 чоловіків та 850 жінок.
У 1906 році село Скобелецької волості  Володимир-Волинського повіту  Волинської губернії. Відстань від повітового міста 60 верст, від волості 8. Дворів 194, мешканців 1512. 
Про назву села Звиняче існує декілька легенд. Дві з них найвірогідніші:
1. Під час монголо-татарської навали на Україну було спустошене село Звиняче, яке в давнину називалося Золота долина, і після чергового набігу  жителі зійшлися і вирішили перейменувати село, тому що назва Золота долина приваблювала завойовників. Старійшина запитував, як назвати село, на що люди відповіли : «Зви іначе» аби не називати так, як було до того. Згодом загубилася голосна «і».  Отже зі слів «зви іначе»  залишилося  «Звиняче».
 2. Село було розташоване в долині. Церкву збудували на пагорбі, тому що, як правило, церкву будують на найвищому місці села. Біля церкви була висока дзвіниця, дзвони якої було чути навкруги. Мешканці навколишніх сіл, почувши дзвони, говорили, що то дзвонять  дзвони звиняче. Ось тому така назва села. 
Село Звиняче розташоване по обидва боки річки Гнила Липа, за 22 км від  м. Горохова, яке нині є центром об’єднаної територіальної громади.
Через село проходить залізнична дорога. Є станція Звиняче та зупинка дизеля-поїзда Застав’я. 
Звиняченській сільській раді було  підпорядковано село Красів та хутір Олізарів. 
У кінці 20-х років ХХ століття навкруги села ріс великий грабовий ліс, особливо в сторону залізничної станції аж до села Ковбань. Як свідчить ще одна із легенд: у давнину село називалося Веселими Луками, можливо, тому і походить назва невеличкого лужка в сторону села Ощів-Веселівський.
З історією села пов’язана назва багатьох вулиць, і кожна з них має свою легенду про походження.
Так, вірячи переказам предків, вулиця Привокзальна раніше називалася Куток, тому що залізнична колія відділила декілька хат, що утворили кут. Колись першим на території Кутка оселився старий дід Косій і це місце називали Косіївка. Згодом, коли на Косіївці було побудовано 14 хат, Косіївка з’єдналася з Лихачівкою, але залізнична колія, побудована через село, розділила вулицю. Дід Косій помер, люди стали забувати про колишню назву і за цим куточком збереглася назва Куток. 
Вулиця Незалежності (раніше Лихачівка) – має таку назву тому, що там проживали „веселі" хлопці, які боронили від різного лиха людей і їх називали „лихачами". 
Найдовша в селі вулиця Центральна (Шевченка). Вона збудована ще з часів заснування села. На вулиці Шевченка побудована церква Святителя Миколая Чудотворця, амбулаторія, пошта, магазини, будинок культури, млин.
На початку 70-х рр. ХХ ст. в центрі села був збудований Обеліск Слави та пам’ятник Невідомому солдату. 
Від вулиці Шевченка відходять вліво і вправо вулиці.
На вулиці Шкільній у 1970 році побудована нова трьохповерхова школа.
Смалюхівка – перші поселення людей з прізвищами Смалюх. Гліби – від першого поселенця Гліба. Вулиця Козацька, по-народному Циганівка, називалася тому, що там було поселення циган. Вулиця Зелена, раніше Зигмунтова, була названа в честь пана Зигмунта, що мав ці землі. Вулиця Застав’я  походить від словосполучення "за ставом" – дуже велика територія, розділена з центром села залізничною колією та  сільським ставком. Задвір’я –  люди селилися за панським двором. Провулок Науковий – на його території розміщено Волинський обласний державний центр експертизи сортів рослин. 
І закінчується село як і починалося хутором – Олізарів. Ця назва теж походить від імені польського пана Олізара. 
Жителі сіл ніколи не корилися поневолювачам.  Влітку 1926 року відбувся виступ селян, що закінчився сутичкою з панською охороною. Після чого відбулися відповідні арешти та екзекуції. У вересні 1939 року в селах було встановлено радянську владу. 
 23 червня 1941 року село було окуповано фашистами. Під час окупації населення надавало всіляку допомогу формуванням УПА. Восени 1943 року місцевий відділ УПА підпалив пункт прийому натурального податку –контигенту з зерном (знаходився в приміщенні залізничної станції Звиняче)          [5, с.109]. 
12 травня 1944 року село було визволено Червоною Армією. У роки Другої світової війни, в битві за свободу та незалежність Батьківщини загинуло               162 воїни, які були мобілізовані зі сіл Звиняче та Красів. Один з них Іванюк Пилип Михайлович, житель села Звиняче, був мобілізований у 1944 році в ряди Червоної Армії, в одному з боїв підбив 7 німецьких танків, але Героя Радянського Союзу не одержав лише тому, що був „западенцем", а згодом в одному з наступних поєдинків з німецькими танками загинув в Прибалтиці.
У кінці сорокових років було утворено дві сільські ради: Звиняченська та Красівська, які в 1959 році було об'єднано в одну Звиняченську сільську раду, яка функціонувала до адміністративно-територіальної реформи 2020 року.
Першим головою Звиняченської сільської ради був Гліб Денис Іларіонович, згодом Ліщина Сава Данилович, Кривко Дмитро Іванович, Чуб Василь Петрович, Бедь Семен Антонович, Хом’як Володимир Іванович, Ковальчук Сергій Олександрович, Луцишин Іван Степанович, Бурлаченко Валерій Степанович, Гороть Степан Михайлович,  Пальчук Володимир Петрович, Панасюк Тетяна Дмитрівна,  яка, до речі, була єдиною жінкою, що очолювала Звиняченську сільську раду, а сьогодні є старостою Звиняченського старостинського округу.  
Першим головою сільської ради села Красів був Колесник Єгор Герасимович, згодом Колесник Мойсей Фелімонович. 
Після  закінчення Другої світової війни люди повернулися до мирної праці.
Так у 1947 році під час колективізації на території села Звиняче створюється три колективних господарства : колгосп ім. Кірова, головою якого обрано –Олександра Голода, пізніше це господарство очолив  Буцуляк. Колгосп «Нове село», яке очолив Андрій Андрійович Цвілюк, а згодом Василь Іванович Савчук. 
На території хутора Олізарів створюється колгосп імені Ворошилова і очолює його Іван Терентійович Філінюк. 
 У середині 50-х років всі колективні господарства об'єднаються в колгосп ім. Кірова. Першим його  головою обрано Степана Феодосійовича Бурлаченка.
На території села Красів у 1948 році створено колективне господарство «Червона Зірка», першим головою якого обрано Сака Олександра Онисимовича, після нього Приліпка, згодом до об'єднання – Рибака Івана Петровича.
Під вмілим керівництвом Степана Феодосійовича Бурлаченка колгос ім. Кірова був тричі мільйонером. За рахунок даного господарства було побудовано прекрасний Будинок культури для проведення дозвілля молоді села. 
У 1970 р. колгосп, який розташований у селі, мав 3483 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2747 га орної землі.
 Основними галузями господарства було рільництво і молочно-м’ясне тваринництво. За високі показники в роботі бригадира В.І. Приходька нагороджено орденом Леніна, голову колгоспу М.С. Вараву та бригадира  С.А. Бедя орденами Трудового Червоного Прапора.[3,с.207].
У селі працювала лікарня, пологовий будинок.
За панської Польщі у селі Звиняче працювала одна початкова школа (церковно-приходська). Вона знаходилася на території сортодільниці.
Навчання проводилося польською мовою. Згодом було відкрито початкову школу (чотири класи) у центрі села, поряд із сільською церквою. Обов’язковим було відвідування церкви. 
Семирічна школа, як було встановлено, почала працювати в 1944 році на хуторі Зигмунтова (сучасна вулиця Зелена). У школі навчались учні-переростки. Директором школи був Ревуцький І.Ф. У школі працювало 10 учителів, навчалося 250 учнів. 
Перші учні семирічки Максимчук Зоя, Семків Надія, Ліщина Антон, Ільїна Марія, Ліщина Тимофій, Синюта Надія та інші. 
Поліна Іванівна Рева працювала в нашій школі з перших років існування семирічки до 1951 року вчителем і старшою піонервожатою. Часто учні школи допомагали тільки-що створеному колгоспу. У семирічці і початковій школах навчалося грамоти більше 500 селянських дітей рідною мовою і безкоштовно.
У 1946 році в школі навчалися Чайковська Надія, Сидорук Віра, Гороть Степан, Андрійчук Іван, Кроть Ніна, Бондар Галина, Тарасюк Євгенія.
У сільській бібліотеці нараховувалося 300 книжок художньої літератури. У селі працювала сільська рада, клуб, а бібліотека одержувала 8 газет і 3 журнали.         Семирічна школа існувала до 1951 року.
У 1951 році була відкрита десятирічка. Першими випускниками були такі учні: Шаваров Іван, Іващук Марія, Ліщина Антон та ін.
У 1952 році директором школи була Кудрик Лідія Сидорівна, яка викладала уроки історії. У колективі працювали такі вчителі: Посельська Паша Митрофанівна – вчителька початкових класів, Щеглова Олександра Петрівна –вчителька математики, подружжя Косенко Михайло Юхимович – вчитель української мови та літератури і Марія Володимирівна – вчителька англійської мови, Козелко Михайло Андрійович – вчитель фізики, Кошарна Галина Микитівна – вчитель початкових класів, Гороть Іван Федорович – вчитель військової підготовки, а ще кілька років викладав фізкультуру.
Учні школи проводили тематичні шкільні  вечори, ставили вистави. Для дітей інколи демонстрували фільми. 
За сприяння першого голови колгоспу імені С. Кірова  Степана Феодосійовича Бурлаченка було побудовано прекрасну велику триповерхову школу на 536 місць, яка була відкрита в 1969 році на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна з великими світлими класами, коридорами, столовою і актовим залом, гуртожитком, спортивним майданчиком. Було організовано  духовий оркестр, а ще була прекрасна футбольна команда. 
Директором школи Собойчуком Станіславом Миколайовичем приділялася велика увага озелененню школи: молоді зелені саджанці привозили з усієї України. 
Скільки ніжності і турботи доклали вчителі та учні під керівництвом Варави Зінаїди Степанівни, вчительки біології і трудового навчання, щоб виростити молоді деревця, живопліт, клумби! У позаурочний час Зінаїда Степанівна разом з школярами займалася на шкільних дослідних ділянках. Було складено графік поливання саджанців. Усі хотіли, щоб біля школи було гарно.
У шкільному колективі працювало подружжя Вавринюків – Костянтин Васильович завучем з навчальної роботи і вчителем математики, а його дружина Тамара Федорівна вчителем хімії. Заступником директора з виховної роботи і вчителем англійської мови працювала Поліщук Ольга Іванівна. Географію та історію читала Швейгер Галина Микитівна. Головою профкому і вчителем фізики був Кроть Василь Омелянович. Ящукевич Юрій Євгенович працював вчителем виробничого навчання і очолював шкільну виробничу бригаду. 
У 1984 році Звиняченська середня школа була визнана кращою по озелененню і по діяльності шкільної виробничої бригади в республіці.
З розпадом Радянського Союзу в освіті відбудеться багато змін, але це вже наступна історія. 
Наше нинішнє життя – це місток, що поєднує досвід минулого з прийдешнім. 
Знання історії та досвіду попередніх поколінь є основою, яка допомагає людині самоствердитися, ідентифікуватися.
Список використаних джерел:
1.    Вікіпедія: Стаття про Звиняче (Луцький район) та Горохівський район.
2.    Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область.-К.:2018р.
3.    Джерело: Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область.-К.:1970р.,- с. 207.
4.    Прадідівська слава: pslava/info/Luck Pn-Zvinyashe S 160188/ht ml
5.    Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років. Горохівський район. – Луцьк:ВАТ”Волинська обласна друкарня”; 2009р.,с.109.
6.    Цинкаловський “Стара Волинь: Волинське Полісся” т.1-2, Вид-во Вінніпег Канада 1984р.
7.    Спогади односельчан:
Бурлаченко Людмили Степанівни, жительки с. Звиняче, 1947 року народження
Панасюк Тетяни Дмитрівни, жительки с.Звиняче, 1964 року народження.
Швейгер Галини Микитівни, жительки с.Звиняче, 1942 року народження.