ІСТОРІЧНА ДОВІДКА СЕЛА ОЗЕРЦІ ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ліхогуб Алла, вчитель географії, Озерцівського ліцею Горохівської міської ради Луцького району Волинської області 
Тут корінь мій і джерело моє,
і тут моя душа, як в Божій чаші.
             Надія Гуменюк

              Доля кожного населеного пункту схожа з долею людською. Одні через певні історичні події чи завдяки видатним людям стали відомими, а інші, як і моє рідне село Озерці, проживають тихе життя зі своїми перемогами, радісними звістками та трагедіями. Проте  історичні події, що відбулися на Волині, не могли не зачепити його жителів, не вплестися  в їх долі, не залишити слід в пам'яті. А тому ми теж є невід’ємною частиною багатовікової історії нашої Батьківщини.  
        Назва села, на думку старожилів, походить від невеликих озерець, які утворювалися біля джерел, адже рівень ґрунтових вод був на той час дуже високим.  Родючі ґрунти, сітка джерел та багаті ліси сприяли заселенню території села в давні часи. Виявлення стародавніх поселень справа нелегка через відсутність помітних зовнішніх ознак, а стан вивчення старожитностей півночі Горохівщини, на жаль, досить поверховий, проте  багато знахідок місцевих жителів, які поповнили експозиції шкільного музею свідчать про давню історію. Про те, що перші поселення на території Озерець в основному розташовувалися понад ставком, ми довідалися з великої кількості в цьому районі фібул,  фрагментів гончарного посуду  сірих та чорних кольорів, які виорюють на  земельних ділянках жителі  вулиць Річна та Набережна. Після  зародження землеробства,  люди оселяються переважно на вільних від   води землях, у навколишніх лісах. З часом джерела замулюються, зникають.
     Подальше життя поселення до 18 ст. потребує ще вивчення, а оскільки на території села були знайдені на полях під час оранки і передані в музей монети різних періодів (римські денарії Яна                               Ольбрахта ( 1459 -1501), багато боратінок Яна Казимира(1648-1668), гроші та шеляги Августа ІІІ Веттина (1733-1763), то цей період дасть нам нові теми для дослідження.
             Вперше в письмовому джерелі назву села ми знаходимо у купчій грамоті, укладеній в м. Дубно 23 січня 1794 р., де граф  Валеріан Стойновський,  придбав у Станіслава Понятовського, крім Горохова ще й села Скобелку, Черняхів, Рачин, Озерці, Вільхівку. У цей період село називалося – «Езерцы». На карті Річчі Занноні (1767-1772рр.) назва села латинською «Ozyrycz» зустрічається ще раніше [33].
       Паралельно назва села «Озерцы» зустрічається в «Пам'ятних книгах Волинської губернії» в 1908 та 1914 роках  у переліку власників  винокурних заводів  Волинської губернії та землевласників, які мають у користуванні більше 100 десятин землі [31,32].
З утворенням у 1921 році Горохівського повіту у складі Волинської губернії у документальних джерелах зустрічається назва «Jizierce» [17],  «Jiziоrce» [додаток Б]. Назви «Озірці»   та «Озерці»  у документах зустрічаються одночасно з 1940 року.
 До ІІІ поділу Речі Посполитої село відносилося до Володимирського повіту Волинського воєводства Польщі. Саме з цього часу ми можемо за допомогою писемних джерел більш детально і точно встановити хронологію подій. Власником села Озерці до 1795 року був Понято́вський Станіслав, племінник останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, староста подільський, 1784-1791 – підскарбій великий литовський «…он был владельцем больших и богатых корсуньских, таганецких, богуславских, каневских, гороховских и Новодворских имений…» [25]. Після ІІІ поділу Речі Посполитої у Понятовського виникають великі фінансові труднощі, оскільки його землі за умовами договору переходять  до складу Росії, тому він продає їх Валеріану Стройновському. 
Адміністративна приналежність села в цей історичний період: Володимир-Волинський повіт Волинської губернії,  Свинюська волость (с. Свинюхи, сучасне Привітне).
       Валеріан Бенедиктович Стржемень – Стройновський теж був за національністю поляком, проте після розподілу Польщі він вступив на російську службу, отримав графський титул, звання сенатора та став таємним радником. Він був відомий своєю категоричною позицією проти кріпосного права. Граф мав маєток у Горохові, який залишив своїй дочці Валерії та зятеві Яну Феліксу Амору Тарновському, коли переїхав до Петербурга. Про передачу села у їх володіння нічого не відомо, проте у «Клірових відомостях» за 1820 рік є запис : «Владения Господина Помещика Яна Тарновского, Каштеляна и сенатора…»[7]. На картах цього періоду позначений фільварок Тарновка  [додаток А]. Фільварок це – панський маєток із господарчими будівлями. Відомо, що біля маєтку була велика пасіка. У1830 році сім’я Тарновських виїхала до Польщі. 
Важливим джерелом вивчення історії села стали «Клірові відомості», які було введено 20 січня 1769 р. під назвою “именных списков всем лицам духовного звания православного исповедания".
         З 1798 по 1911 роки у них є регулярні записи: «Ведомость о церкви самостоятельной 7 класса Владимирского уезда с. Езерцы». Записи з 1798 по 1806 роки засвідчують, що село мало лише близько 40 дворів, а кількість жителів вказується від 250 до 280 в різні роки [2-6]. У записах наступних років є більш детальний опис вигляду та майна храму: церква дерев’яна, вкрита листовим залізом, побілена, має дзвіницю, при церкві є 2130 квадратних сажнів            землі  [8-11].  
У «Статистических сведениях о приходах Волынской епархии» сказано, що в селі Озерці церква Хрестовоздвиженська, побудована невідомо коли і ким, дерев’яна, з такою ж дзвіницею. Приписна до неї Миколаївська церква с Колпитів. Число прихожан: 420 мужчин і 470 жінок. Відстань від губернського міста – 300 верст, від повітового – 78 верст [27, с. 68].                       
 З 1902 року в селі будується нова дерев’яна церква на цегляному фундаменті. Причини вказані не були в жодному документі. Освячення храму відбулося 11-го листопада 1903 року Благочинним 3-го округу священником Дмитром Мироновичем [12-15]. З 1892 року при церкві діє школа. Навчається в ній 30-36 дітей [додаток Е]. 
За своїм розташуванням село Озерці ніколи не мало єдиного центру. Після відміни у 1861 р. кріпаччини сім'ям надавалося у користування по 5.24 десятини землі. Звідси і походять назви вулиць: Широка (там були широкі наділи, бо переважали пісні ґрунти), Задня (тому що там довго лежав сніг, а сільськогосподарські роботи виконувались найпізніше),  Вузька або Горобінка  (наділи на цій вулиці були вузькі й довгі). 
Про вулицю Зарванську розповідають, що там жили дуже сварливі жінки, а чоловіки часто билися один з одним. У селі побутувало прислів'я: «Живуть, як на Зарванській».
          Вулиця біля церкви називалася Різня. Були такі назви куточків села: Селянці, 3адворці, Батурин, Піщинка, Турина, Тернавка, Нагірник, Новини, Позагородами. 
      Наступна писемна згадка датується  1908 роком, а саме, що в селі  Озерці поміщику Анатолію  Зеленському належало 500 десятин землі, на яких він посадив фруктовий сад, а з 1914 року побудував винокурний завод [16,18].
 Із розповідей старожилів відомо, що маєток пана Анатолія Зелінського був дуже великим і гарним. Вхід до панського обійстя був зі сторони ставка. Алею, що вела до маєтку, обсадили липами і трояндами. Маєток мав літню веранду. Довкола  квітували різні сорти бузку і троянд. Сад приносив високі прибутки. Для збирання врожаю  Зеленський наймав додатково людей, яких озерчуки називали “форналями”. Для селян, які постійно працювали у пана,  збудували «шостак» (будинок типу казарми). Дорога до шостака від панського помешкання була обсаджена черешнями, її так і називали –черешнева дорога. Анатолій Зеленський сам займався вирощуванням саджанців на спеціальній плантації, яку називали «школкою», навіть вивів новий сорт яблук «Кальвін Зеленського». Багато дерев, подарованих паном жителям села ще плодоносять до сьогодні [додаток Д].
У липні 1915 р. місцеві органи управління отримали циркулярне розпорядження про негайну евакуацію жителів населених пунктів Західної Волині з тридцятиверстної смуги по лінії Локачі – Свинюхи – Горохів [19]. У першу чергу підлягали вивезенню документи та працівники урядових установ, органів місцевого самоврядування інші посадові особи та члени їх сімей. У прифронтових волостях усе суспільне життя було підпорядковане підготовці до боротьби з австро-німецькими військами. Улітку 1915 р. Територія села Озерці остаточно увійшла до театру бойових дій. Австро-угорські війська поступово почали завойовувати населені пункти силами 1-ї армії з липня та    2-ї армії з серпня 1915 р.  [28, с. 357]. 16 серпня 1915 р. 11-та і Бузька армії захопили Ковель, Володимир-Волинський та Горохів [1]. Село опинилося під окупацією. 
4-6 червня 1916 року російська армія під командуванням генерала  О. Брусилова розпочала наступ. Активні бойові дії на околицях села Озерці розпочалися в кінці липня, коли 8-а армія почала наступ у володимир-волинському напрямку на лівому фланзі, де 40-й армійський корпус і група генерала Драгомирова прорвали фронт австрійців і оволоділи лінією Затурці –Шельвів – Бойник – Свинюхи – Коритниця [30]. У листопаді 1916 року обидві сторони перейшли до позиційної війни (траншейна війна). Лінія фронту пролягла через наш населений пункт. У лісах на східних околицях села залишилися до сьогодні окопи позицій австро-угорських військ. Траншеї були викопані не в одну лінію, а зиґзаґом. Місцеві жителі знаходили в них так звані витвори «окопного мистецтва». Оскільки лінія фронту надовго зупинилася, то солдати, щоб чимось заповнити велику кількість вільного часу, почали виготовляти з підручних матеріалів (гільз, патронів, фрагментів амуніції) різні сувеніри. На старих світлинах можна побачити жителів села у військовій формі обох армій. Так їх розділила війна. У сусідніх окопах могли бути брати, сусіди, знайомі з сусіднього села. До грудня 1917 року та підписання перемир’я на Східному фронті активних бойових дій  не велось, а остаточно фронт розпався в період січень-лютий 1918 року. 
Війна виявилась найбільшим вторгненням у традиційне селянське життя, а постійне перебування в зоні бойових дій призвело до зубожіння великої кількості населення. Адміністративна приналежність: Волинське воєводство, Горохівський повіт, ґміна Свинюхи (нині Привітне). 
За умовами Ризького мирного договору 1921 року Західна Волинь відходить до Польщі, утворюється Волинське воєводство. Сільське господарство краю використовувало переважно ручний сільськогосподарський інвентар та тяглову силу тварин.      
  Грошові активи населення також були вкрай мізерні.       Перехід села Озерці під владу Польщі призвів до змін у статусі населення, українці, які становили основну масу селян і проживали на своїй етнічній землі, перетворилися на національну меншину. 
Всупереч міжнародним зобов’язанням польська влада не тільки не забезпечила автономію українського населення, повноту його суспільно-політичних, економічних, культурно-духовних прав, а й вдалася до протиправних методів денаціоналізації, позбавлення елементарних умов для національно-культурного життя. Недалеко від села Озерці, на хуторі Сінкевичі, відкривається польська школа-чотирирічка. Викладання письма, арифметики, фізкультури, Закону Божого велося польською мовою [додаток В].  Діти займалися у школі до 15 години. 
 Як і по всій Західній Волині, проводилася політика осадництва (надання земельних наділів польським колоністам). У селі з’являються польські переселенці, осадники – солдати польських легіонів, які в нагороду за бойові заслуги отримали земельні наділи, а також цивільні. Вони засновують невеличку колонію Jiziоrce [додаток Б]. У своїх спогадах старожили пригадують, що вони мали кращий реманент для обробітку землі, ніж озерчуки, але напруги у відносинах не спостерігалося. 
На Горохівщині в цей час точилася активна боротьба за впровадження української мови в церкві замість церковнослов’янської. Озерці були частиною цього процесу та створили  культурно - просвітницьку організацію при Хрестовоздвиженському храмі – філію товариства «Просвіта» [додаток Г].      Молодь села Озерці читала вірші Шевченка, ставила п’єси українською мовою, організовувала вечори з приводу православних свят, співала українських пісень.
Адміністративна приналежність: СРСР (УРСР) Волинська область, Горохівський район.З початком другої світової війни село Озерці потрапляє під владу радянської Росії. 4 грудня 1939 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ про утворення Волинської області, до складу якої увійшли шість повітів колишніх Волинського і По¬ліського воєводств у тому числі і Горохівський, який з 17 січня 1940 року називається районом.  Постановою облвиконкому від 25.01.1940 року були створені сільські Ради депутатів трудящих та їх виконавчі комітети, як виборчі органи. У селі сформовано Озірцівську сільську Раду, якій  підпорядковувалися  села Озерці та Сінкевичі. 
У лютому 1940 року за одну ніч польських «осадників» було вивезено в невідомому напрямку, як нещодавно стало відомо, до Сибіру [29, 34].
24 червня 1941 місто Горохів і навколишні села були окуповані частинами вермахту і увійшли до складу утвореного Рейхкомісаріату «Україна».  Місцеве самоврядування покладається на  старосту. Німці в селі були наїздами. Почалося масове вивезення населення на примусові роботи до Німеччини. Пан Анатолій Зеленський намагався рятувати людей, які ще працювали в нього, але  і його з сім'єю було вивезено до Німеччини.
З 24.06.41 по 10.05.44р. тривала окупація села. У цей час навколишніми селами шириться український повстанських рух. Приєднуються до нього і жителі села. Син поміщика – Зеленський Олександр став рядовим УПА у чоті «Берези» і загинув у бою з гітлерівцями та поляками 11-12 вересня 1943 року біля монастиря у селі Загорів [24].  
14-16 липня 1944 року проходили бої за визволення Озерець від окупантів.     Післявоєнне село – це сплюндрована земля, забур’янені поля, вогкі землянки, обірвані на мінах дитячі життя. Неймовірно великі людські і матеріальні втрати поніс наш край, просторами якого двічі прокотилася вогняна фронтова лінія. 33 мешканці села загинули на фронтах. 
Поширена в цей період хутірська система, що виникла в умовах капіталістичного одноосібного господарства, становила серйозну перепону на шляху проведення колективізації. Крім того, хутори стали осередком  підтримки українського національно-визвольного  руху у 40-50-х роках. Аналіз низки архівних документів свідчить, що масово ліквідовувати  хутори стали в 1950-1953 роках. Радою Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У від 12 серпня 1950 року під № 2467 було прийнято постанову «Про зселення в колгоспні села дворів колгоспників, а також дворів одноосібних селян і інших не членів колгоспів, розташованих на громадських землях колгоспів у Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській, Чернівецькій і Ізмаїльській областях УРСР» [22].  
        Почалася примусова колективізація. Колгосп «Нове життя» був створений і в селі у 1948 році. У підшивці заяв для вступу до колгоспу, яка зберігається в шкільному музеї можемо знайти скільки землі і який інвентар було віддано, скільки худоби, зі скількох осіб складалася сім’я, а ще чи була родина письменною (ставила підпис чи хрестик) [додаток Ж].  У 1959 році до складу колгоспу увійшли села Скобелка, Божів. 3 1963 року колгосп називається «Пархоменка» [21].  
       У 1971 році Озерці об'єдналися із с. Рачин в одне колективне господарство. У цьому ж році в селі збудовано Будинок культури. У 1975 році відкривається дитячий садок. На території села прокладена асфальтована дорога. 
Розширення торгової мережі по системі райспоживспілки в районі проводилося послідовно. У кожному селі відкривався магазин. 1976 рік – будується продовольчий магазин і в селі Озерці. У 1990 році на кошти колгоспу (голова колгоспу –  Притулюк  Анатолій Павлович) і кошти громади була добудована і відкрила двері першим учням нова середня школа, зараз Озерцівський ліцей, а роком раніше новий двоповерховий садочок для дітей. До цього діти навчалися лише початкових школах різних років (3 класи) і продовжували навчання в школах інших сіл [додаток К].  
У тільки в  1995 році на кошти мешканців села був збудований новий Хрестовоздвиженський храм.   
Адміністративна приналежність: Україна, Волинська область, Горохівський (з 2020 року Луцький) район
Сучасне село Озерці – зелений, квітучий, газифікований населений пункт, який має власний ФАП та відділення зв’язку, проте Будинок культури, який закрили в 1995 році, руйнується і потребує великих коштів для капітального ремонту. На території села Озерці збереглося і сільськогосподарське підприємство
              ПСГП «Озерці», що на орендованій у селян землі займається  рослинництвом і тваринництвом, є і свої фермери. 
  Станом на 1 лютого в селі  налічується 135 дворів, з них 20 –  нежилі. Також на 1 лютого 2015 року у селі проживало 569 осіб, на 1 лютого цього       року – 508.  
    На території села знаходяться чудові рибальські угіддя.  Штучна водойма має загальну площу понад 2 га, довжина її складає до 1200 м, а глибина сягає 2 метрів. У водоймі вирощують
багато різних видів риби.  Тут водяться лебеді, декілька видів диких качок, ондатри. На березі облаштовані місця для відпочинку. 
    Село Озерці має і свої проблеми. За часи незалежності знизився природний приріст населення та великий рівень безробіття спричинив значну міграцію робочої сили за кордон. Але найгірше сталося 24 лютого 2022 року о                4:40 ранку, коли час зупинився, а життя розділилося на «до» та «після». Перші вибухи, перші сирени й усвідомлення: ми прокинулис