Родина Зваричів

Родина Зваричів

* Іван Дмитрович Зварич, перший секретар Рожищенського райкому комсомолу в 1944-1947 роках застрілений серед білого дня практично в центрі містечка Рожище рівно 70 років тому, 14 лютого 1948 року співробітником Рожищенського МДБ Шицьким. 

Іван Зварич народився 1923 року в селі Тур (нині Ковельського району). Із 1939 по 1941 роки він навчався у Львівському фінансовому технікумі. Напевне, саме там, він укріпив свої погляди національно-свідомої людини. З початком Другої Світової війни, разом із працівниками та студентами технікуму відступав до Воронежа.

У Острогорському радгоспі-технікумі недовго працював бухгалтером, згодом одружився. Але фронт, який прокотився вогняною віхолою, до зими вже був під Москвою. Іван Зварич залишився на окупованій нацистами території. Далі починається найбільш загадковий, і досі не розкритий період життя Івана Зварича – він зникає до 1943 року.

Повернувся Іван в Острогорськ (РФ), уже важкопораненим: мав відірвану кисть лівої руки. За яких обставин це сталось, чи в загонах УПА «Бульби-Боровця» на Житомирщині або Рівненщини, чи в загонах УПА бандерівців чи мельниківців на Волині, до сьогодні невідомо. 

Восени 1944 року, коли з України вигнали нацистських окупантів, Іван Зварич написав лист-звернення в Центральний комітет комсомолу України. У листі він зазначив, що воював під Сталінградом і на Курській дузі, де втратив руку, зокрема підкреслив, що став інвалідом війни, має освіту і знайомий з комсомольською роботою.

Зважаючи на те, що він є уродженцем Волині, то просить ЦК ЛКСМУ (Ленінська Комуністична Спілка Молоді України) направити працювати саме туди. 

Відповідь на лист не забарилася: у квітні 1944 року Івана Зварича призначили першим секретарем Рожищенського райкому комсомолу.

Проте вже у 1948 році відбулося засідання Рожищенського бюро райкому партії, на якому Івана Зварича виключили з партії.

Відділення МДБ у Рожищенському районі, партійні органи боялись оприлюднити свій «прокол», що у них під носом декілька років діяв агент, розвідник ОУН та УПА. Щоб заховати кінці у воду, Івана Зварича застрелили, спровокувавши до втечі з будинку райкому партії.

У протоколі № 2 засідання бюро Рожищенського райкому КП(б)У від 14 лютого 1948 року, де четвертим пунктом «повістки дня» значиться:  «Про члена ВКП(б) Зварича Івана Дмитровича. Доп. тов. Драгайцев».

Ось, наприклад, з одного виступу: 

«Зварич – це людина, яка випадково потрапила в ряди нашої партії, вступаючи в партію обманув партію і зараз старається обманути членів бюро. В кожному його слові сама брехня, ні одного слова правди. Він зараз приховує своє справжнє обличчя».

Або ще: 

«Зварич в Червоній Армії не був, а коли був, то з певною ціллю. В ті роки западників не брали в Армію, а коли брали, то тільки в трудову. Коли Зварич був в Армії, то хіба тільки в власівській…».

Із виступу іншого компартійного діяча:

«Зварич ніколи в Червоній Армії не був, під Сталінградом участі на стороні Червоної Армії не брав і поранений там не був, фронту не переходив, рев. трибуналом не судився, все це вигадане для того, щоб обдурити партію. Весь час був на службі у німців, писав в ЦК ЛКМУ, що він працював на керівних комсомольських роботах з певною ціллю і справжню головну суть приховує».

Подано мовою оригіналу, без правки: 

«Немає достатньої вимогливості до себе з боку деяких ком. раб. РК КП(б)У, як тов. Зварич, який, будучи упов. РК по селу Кияж проводив підписку на займ і збір готівки, обманув на 5 тисяч. Чого не було в налічії, де секр. ком. орг. тов. Гнатюк Дуня ніяких видів поставки с/г продуктів не виконувала і тов. Зварич в цьому не принімав ніяких мир».

Якими документами володіли ці люди, роблячи свої висновки? У їхніх виступах на ці документи жодного посилання. Мабуть, вони знали набагато більше, ніж говорили. Вже коли я вів свої пошуки, при кожній зустрічі колишні працівники райкому партії, знаючи, що я шукаю «правду», з іронією запитували: «Ну як там ВАШ Зварич?».

Я зустрічався з людьми, які знали Івана Зварича та його онуками, які передали копії документів з різних відомств СРСР, які одностайно відповідали мамі Зварича: «Ваш син зв’язків з ОУН-УПА не мав».

Отримали й копію представлення до нагороди, направленого військкомом Рожищенського району в 1945 році та нагородного листа, відповідно до якого Зварича нагороджують орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

У нагородному листі, який подає Рожищенський райвійськкомат 31 січня 1945 року на «командира взводу 4 сп 64 ОД Сталінградського фронту, нині Секретар РК ЛКСМУ м. Рожище Волинської області» Івана Зварича у графі «участь у громадянській війні, наступних бойових діях по захисту СРСР і Вітчизняній війні» йдеться: 

«Югозап. фр., 7 ст 23 СД ІХ-42-І-43, Зап. фр. І 34 СД ІІ-43-ІХ43, Сталінград ІХ-ХІІ 43 года, тяжело ранен 24.ХІІ.43 г.».

Щодо райвійськкомату, який його мобілізував, вказаний Острогорський РВК Воронезької області.

Його бойові заслуги описали так: 

«Під час бою під Сталіградом командував кулеметним взводом, оборону тримав по тракторному заводу, який німці по декілька разів на день атакували, але взвод, незважаючи на понесені втрати, пішов у контратаку, в результаті чого було захоплено в полон 13 німецьких солдатів і один унтерофіцер, 9 автоматів, 5 гвинтівок і 4 пістолети.

Під час наступу німців на Курській дузі командував кулеметним відділенням. Під час бою розрахунки багатьох кулеметів вибули зі строю. Він взяв в руки кулемет і знищував гітлерівську піхоту, яка наступала слідом за танками, в результаті чого наші підрозділи задачу виконали, німці відступили, залишивши на полі бою багато трупів солдатів і офіцерів.

У наступному бою був важко поранений і внаслідок важкого поранення залишився без лівої руки – інвалід другої групи. Райвоєнком капітан Давидов».

Та усе це – лише красива легенда, яку записали у райвійськкоматі зі слів самого Зварича, аби видати себе за свого в середовищі компартійного керівництва району. Адже у відповіді з Центрального архіву МО РФ у місті Подольську записано: «Особова справа Зварича І.Д., 1924 р.н., на збереження не надходила». 

Із відповідним запитом звертався онук Зварича Анатолій, на моє прохання і у військкомат Острогорського району Воронезької області, але відповідь звідти не отримали. Отже, в Червоній армії Зварич не служив?

Після вбивста Зварича, його тіло відвезли в райвідділ міліції і наступного дня, після довгих вмовлянь, передали родині для поховання. Ордена та медалей вже не було.

Залишається таємницею, де був Іван Зварич в період з 1941 по 1943 роки та, де отримав каліцтво.

Після публікації в рожищенській газеті «Наш край» окремих витягів спогадів вояка УПА з Рудки-Козинської – Олексія Пархомчука («Чумака»), в редакцію газети зателефонувала зв’язкова районного проводу ОУН-УПА в 1946-1948 рока Ганна Зуй. 

Жінка попросила про зустріч з автором публікації. Разом з журналісткою Раїсою Мацюк, ми поїхали до пані Ганни. Саме вона підтвердила зв’язок Зварича з УПА.

Спробу приховати факти виявлення документів за підписом Зварича в криївці, де перебували керівники ОУН та УПА в районі, і як наслідок виключення з партії і вбивство Зварича, видно з копії протоколу засідання бюро райкому партії. 

Копію направили у Волинський обком партії, де вказана дата 7 лютого 1948 року, а не фактична – 14 лютого 1948 року. Про факт убивства в для вищого керівництва повідомлень не було. Через місяць опер Шицький Н.Б. був прийнятий в партію. 

Здавалось, правда ніколи не буде відома людям. До 1948 року Зварич постійно був уповноваженим по Киязькій сільській раді, в якій моя мама працювала прибиральницею. За її словами, він до вечора бував в селі, в сільраді, а на вечір їхав верхи в Рожище, з автоматом ППШ. У ті буремні роки це було таки дивно. 

Після смерті Івана Звар