Майстер Микола Хвесик із Лахвич. Виготовлення дерев’яних човнів.

Майстер із Лахвич усе життя виготовляє дерев’яні човни

Є люди, які відчувають дерево так, ніби воно живе. Для них кожен шматок деревини — не просто матеріал, а початок чогось справжнього, створеного руками й серцем. Саме до таких належить Микола Хвесик, житель села Лахвичі, який уже понад сорок років виготовляє дерев’яні човни. Його вироби пливуть річками не лише рідного краю, а й далеко за межами Волині.

Після строкової служби у війську Микола Григорович навчався у професійно-технічному училищі за спеціальністю столяр-тесляр. Пройшовши тримісячне навчання на Харківщині, отримав четвертий розряд. Першу роботу — човен для мешканців Хотешова — робив під керівництвом діда Микити, від якого й перейняв це ремесло. Саме дід прищепив йому не лише вміння, а й любов до дерева, терплячість і відчуття міри, без яких неможливо стати справжнім майстром. Згодом човняр переймав знання й від інших місцевих умільців.

Перший човен власноруч чоловік виготовив ще в 1978 році — і відтоді не полишає цієї справи. Каже, що щороку робить у середньому шість–сім човнів, іноді й більше: цього року вже виготовив вісім, а торік — аж десять.

-        Якщо чесно, я ніколи не рахував, скільки зробив човнів, — усміхається майстер. — Списку не веду, але певен, що вже понад чотириста.

Виготовлення човна — справа не з легких і потребує неабияких знань і досвіду. Деревину потрібно готувати заздалегідь — дошки повинні вилежатися близько року. Найкраще заготовляти їх узимку, коли дерево міцніше й служитиме довше. Для човнів, каже майстер, найкраще підходять сосна або ялина — вони легкі, міцні й довговічні.

На один човен чоловік витрачає приблизно три дні. Працює сам, хоча іноді допомагають син, зять або онуки.

-        Якщо човен для озера, роблю довжиною до 6 метрів, шириною 90–110 сантиметрів, — пояснює Микола Григорович. — А для нашої Прип’яті достатньо 5–5,5 метрів завдовжки й 86–90 сантиметрів завширшки.

Умілець знає безліч тонкощів своєї справи. Наприклад, весла потрібно виготовляти саме під конкретний човен. Якщо човен призначений для веслування, то його носи — передній і задній — мають бути однаковими. А коли для мотора — задня частина (носок) буде ширшою.

Щоб човен служив довше, його слід належно доглядати: обробляти деревину, на зиму забирати додому, а навесні, як тільки пригріє сонце, повертати на воду. У спеку Микола Хвесик радить наливати в човен трохи води — аби деревина не пересихала.

Замовлень, каже наш земляк, вистачає, хоча доставити човен далеко — справа непроста.

-        Телефонують з усієї області, — усміхається він. — Але здебільшого роблю для наших, із села, району. Бо перевезти човен далеко — то не просто. Колись, щоправда, один мій човен переправляли аж на Черкащину, а ще один — на Рівненщину.

Секрети ремесла Микола Григорович передав і своєму синові. Окрім човнів, він виготовляє й весла — найчастіше з вільхи, ясена або клена, адже ці породи дерева найміцніші. Та може зробити будь-яку потрібну в господарстві річ — двері, граблі чи інше хатнє приладдя.

Попри те, що близько тридцяти років тому лахвичанин втратив чотири пальці на лівій руці, працюючи на станку, він не залишив улюбленої справи.

-        Я навіть не помічаю цього, — каже чоловік. — Є кисть, є один палець, є інша рука — і цього досить, щоб працювати.

У кожному човні, що виходить із рук майстра, — частинка його життя, витримки й любові до рідного Полісся.

На завершення розмови Микола Григорович ділиться своєю мрією:

-         Хочу, щоб настав час миру, і наші діти й онуки пізнавали усю радість життя.