Бескиди ще нас пам’ятають: 80-і роковини депортації лемків з рідних земель

     Цього року виповнилося 80 років з початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.

     28 листопада 2024 року у світлиці Рожнятівської публічної бібліотеки відбулася лемківська здибанка, на яку зібралися лемки, яких життєві стежки привели на Рожнятівщину, а також гості з різних куточків: з Івано-Франківська, Калуша, Копанок, Брошнева-Осади, Ріпного, Небилова, Ціневи. Це було не переселення, а вигнання людей із земель, де вони жили століттями, тоді людей розпорошили по різних куточках, скалічили долі сотні тисяч українців, змусили їхати світ за очі з рідної хати.
     Розпочав зустріч молитвою і словом Божого благословення та поділився родинними спогадами отець декан Степан Твердохліб.
     Присутні вшанували пам’ять всіх депортованих українців, примусово виселених лемків, які сьогодні вже не з нами, а відійшли у вічність, пам’ять всіх Героїв, які сьогодні віддають життя за Україну, хвилиною мовчання.
     З метою вивчення минулого і сучасного життя лемків, збереження їх самобутньої культури, народних традицій, звичаїв, єднання усіх вихідців з Лемківщини, що проживають у різних країнах світу в єдину лемківську родину створились лемківські громадські організації. На Рожнятівщині лемки об’єднался у «Бескидське земляцтво». Лемківське товариство «Бескидське земляцтво» діє 33 роки і зараз його очолює Мирослава Шелест з дому Коваль. Пані Мирослава поділилася спогадами про сумні події 80-річної давнини, подякувала присутнім, що знайшли можливість і час бути сьогодні на заході, вручила подяки за багаторічну співпрацю з лемківським товариством учасникам художньої самодіяльності, подякувала за допомогу спонсорам та побажала усім Божої опіки і мирного неба.
     Лемки були депортовані і насильно вивезені з історичних місць проживання. За цих нелегких умов лемки не лише вижили, а й зберегли свою автентичність, свою культуру. Своїми думками і враженнями поділилися корінний лемко, людина, яка багато років була почесним головою Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Криницький; заступник голови Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Ярослав Кобилів; голова Калуської міської організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Федір Лабик, голова лемківського земляцтва в с. Копанки Тарас Бунга, представники лемківського земляцтва селища Брошнів-Осада Володимир Борович, селища Рожнятів Дмитро Свістак.
     Заступник голови Рожнятівської селищної ради Василь Мацевко зазначив, що лемки завжди єднаються, гуртуються, стараються передати своїм дітям і онукам оту енергетику лемківської культури, традицій, духовності, мови та зберегти той закладений предками великий генетичний фундамент для наступних поколінь.
     Начальник відділу культури Рожнятівської селищної ради Галина Курташ подякувала за прекрасну зустріч, яка до щему в серці, до сліз на очах від пережитого, від тих спогадів 80-річної давнини. Вона зазначила, що багато депортованих лемків живуть на Прикарпатті, на нашій Рожнятівщині, а нові покоління, що з’явились на світ за цей час і вже глибоко пустили коріння тут, продовжують справу батьків, відроджують самобутню лемківську культуру.
     В цей день прозвучали духовні і патріотичні пісні, лемківські пісні і співанки, мелодії у неперевершеному виконанні ансамблю «Бескидянки» (кер. Галина Бабич), народного аматорського хорового колективу Союзу українок (кер. Світлана Діденко), Марти Сагайдак, Ірини Яремчук, Галини Бабич, Алли Шевчук, інструментального дуету у складі Ігоря Тринчука та Олександра Левицького.
     Дякуємо всім, хто прийшов сьогодні на лемківську здибанку, щоби ще раз нагадати про нелегку долю депортованих, показати нашу згуртованість та ще раз переконатися, що лемко жив, жиє і буде жити зі своєю піснею, самобутньою культурою і соковитою говіркою.
     Україна багата суцвіттям рідних етнічних груп, тож бережімо те багатство, яке маємо. Незважаючи, з якого регіону людина: чи то бойко, чи гуцул, чи лемко, чи подоляк – ми всі одна українська родина. Любімося, бо ми велика нація, і це нас об’єднує.