Священник Іван Ліхнякевич

Іван Ляхнякевич - проживав у селі Топільне, був настоятелем тополенського храму в 1937 році. Працював на державних посадах при Центральній Раді, в уряді Гетьмана Павла Скоропадського та уряді Директорії. Був автором пам’ятника, розстріляним 12 односельчанам в Луцькій тюрмі, котрий жителі с. Топільне встановили поблизу церкви, а також автором вірша “Молитва”, за що був репресований, помер в концтаборі.

Іван Васильович Ліхнякевич родом з села Рославичі Київської губернії, Київського повіту (нині Обухівський район Київської області. Він народився 1888 року в родині сільського священника. В 9 років батько помер, тож Івана відправили на навчання у духовне училище в Київ.

Значний вплив на його формування справив театр Кропивницького та Садовського, який в час його дитинства мав чималу популярність. В духовній семінарії він познайомився з творами Тараса Шевченка.  Особливий відгук в його серці лишили твори, які оспівували подвиги запорожців та засуджували роль москви в питанні закріпачення України. 

Іван Ліхнякевич закінчив військове училище і в чині прапорщика чоловіка призначили в Самарський запасний полк де й служив до початку революції 1917 року. Звідки в хаосі подій як і більшість самодемобілізувався.  З початком революції жив в Ірпені і згодом коли проголосили Центральну Раду Івана Ліхнякевича призначили начальником поліції в Старокиївському районі Києва. Коли на зміну прийшов уряд Скоропадського чоловіка призначили шкільним інструктором по Київському повіті.

У 1920 року Іван Ліхнякевич виїхав на Волинь (колишня територія Польщі) де працював вчителем у 7-річній школі, яку утримували на кошти Почаївської Лаври. В школі керував драматичним гуртком, де ставили українські п’єси та вивчали пісні.  Однак в 1922 році він та ряд інших вчителів полишили викладання через перехід на польську мову і заборону української. Тоді ж прийняв сан священика, і аж до 1936 року служив у Вілленській губернії (Білорусь).

Наприкінці 1936 року повернувся на Волинь і служив третім священником в соборі Володимира. У польський період на Волині перед духовенством стояло важливе завдання – українізувати церкву та застовпити її роль.  З цією метою Ліхнякевич долучився до наповнення журналу «Церква і народ», який видавався Кременці (редактор – Іван Власовський). Окрім релігійних тем в журналі описували політичні проблеми життя в Польщі та Радянському Союзі. 

В 1938 – 1939 роках Ліхнякевич друкувався в журналі «Шлях», який видавався в Луцьку під опікою Полікарпа Сікорського. Один з віршів, який зберігся в його справі і опублікували на сторінках цього журналу «Дніпрові гори».

Однак в другій половині 1942 року просвітницька робота стала складною, бо німці змінили своє ставлення до населення окупованих територій, почались репресії, арешти та виселення на роботи до Німеччини. 

Духовенство під примусом залучали до відбирання молоді на такі роботи. Виселяли і дітей представників церкви. Івана Ліхнякевича заарештували 20 лютого 1944 року. Через 9 місяців виснажливих допитів його засудили до 10 років виправно-трудових робіт.

З протоколу допиту: 

«Я розділяв і розділяю погляди українських націоналістів, котрі прагнуть створити самостійну українську державу». 

 Іван Ліхнякевич помер в ув’язненні 3 березня 1952 року.