Шевці та кушніри Горохова - давня візитівка міста

Ремісники проживали в Горохові здавна. Ще тоді про його мешканців казали: «Що не хата, то швець чи кушнір». В своїй грамоті від 26 липня 1600 р. власник Горохова Г.Л. Сангушко-Кошерський зазначав: «Шевці та інші ремісники,- кожен з них з ремесла свого щороку по золотому польському платити мають». На початок ХVІІ ст.. горохівські ремісники, мабуть,  ще не були організовані в цехи. Інакше у вищезгаданій грамоті містився б перелік обов’язків кожного цеху щодо організації оборони міста від татар.

Однак саме життя вимагало від ремісників об’єднатися в цехи. Необхідно було регулювати кількість виготовленої продукції, контролювати її якість, а також усунути конкуренцію із боку сільських ремісників.

У 1779 році горохівські шевці і кушніри добилися так званого «права» - цехового статуту у вигляді декількох грамот, даних окремим цехам власником міста М.Вельгорським. Одну з цих грамот, написану на пергаменті і названу «Право господи шевчиків в Горохові», виявив у 1934 році на горищі в будинку шевця С.В.Шафранського дослідник фольклору та етнографії Волині Н.Я.Димнич.  

Кожних два тижні дорослі одружені майстри збиралися на свої засідання. На першому з них обирали строком на три роки правління цеху: цехмістра, його заступника («второго») і чотирьох «столових». Якщо голова цеху не справлявся зі своїми обов’язками, ремісники намагалися викрасти з його хати скриньку з «правом». Це означало кінець повноважень цехмистра. Ці засідання відбувалися в хаті цехмистра за певною процедурою за детальним сценарієм.

Ремісники вирішували різні робочі питання, а наприкінці сплачували цехові внески.

 Про день засідання майстрів сповіщалося з допомогою «знака». У шевців ним служило маленьке копитце, у кушнірів – прямокутник з міді. Якщо зібратися потрібно було негайно, до копитця привішували пташине перо.

 Підмайстри об’єднувалися в організацію, яка називалася «Господа».

Для керівництва нею цех обирав з поміж майстрів «ласкавого». Засідання господи відбувалося майже за таким самим зразком, як і засідання цеху.

 Щоб стати майстром учневі треба було пройти довгий і важкий шлях.

Батькові, який хотів віддати свого сина в науку до майстра, спочатку потрібно було одержати дозвіл священика. Для цього на потреби церкви він мав дати 2-3 фунти воску. В присутності священика батько укладав з майстром усний договір про навчання  сина ремеслу. «Навчання» тривало три роки. Протягом першого року учня навіть не допускали до інструментів. Він виконував різну «хатню» роботу, важку фізичну роботу, бавив дитину господаря. Учнів та челядників (підмайстри, які працювали і харчувалися в майстра) годували переважно погано.

  Протягом другого року навчання у майстра учневі починали доручати дрібні виробничі операції. Але нарешті наставав той довгожданий час, коли учень уже сам міг виготовити чоботи або кожуха. Тепер йому пора вже було вступати до господи. Для цього юнакові потрібно було принести туди 3 фунти воску «вступного» і справити собі урочисту одежу. Так учень переходив у стан підмайстра. Здебільшого він залишався працювати челядником у того ж майстра, який його навчав. Але тепер він вже працював за плату.

   Щоб стати майстром підмайстер повинен був одружитися, мати свою майстерню, інструменти та ще й влаштувати обід для членів цеху.

   Продавали шевці та кушніри свій товар на горохівському базарі, який відбувався кожного четверга. Нереалізовану продукцію вивозили на ринки інших міст. Висока якість горохівських умільців забезпечувала їм високий попит на ринках інших міст. У зв’язку з цим варто розповісти комічну історію, яка трапилася в 1930-х роках з одним панком з Горохівщини. Задумав він придбати такого кожуха, якого не було б ні в кого з місцевих панків. Поїхав пан до Львова і наказав власникові склепу винести найгарнішого і найдорожчого кожуха. Той хоче виконав наказ. Кожух дійсно був гарний – якісно виправлений, добре пошитий, прикрашений смужками, а на прирам’ї милували око вишиті кольоровими нитками квіти. Заплативши гроші, панок поцікавився, де ж виготовляють такі чудові кожухи. «В Горохові, пане» - була відповідь купця.

    Щоб дізнатися більше цікавої інформації про шевців та кушнірів Горохова завітайте у Горохівський історичний музей.