Юрій Бондар… там, де фарби говорять віршами

Горохівщина пам'ятає Юрія Васильовича Бондаря (народився 26 травня 1937 року в селі Холонів Горохівської територіальної громади), як багатогранну особистість, чий внутрішній світ був сповнений барв та глибоких роздумів. Народжений у мальовничому куточку Волині, він став не лише художником і поетом, а й спортсменом, книголюбом та справжнім інтелігентом, формуючи унікальний образ епохи.

Його дитинство було овіяне відголосками минулого. Дідусь Єфрон,  працював на землях італійського графа Рафаїла де Боссаліні, який побудував Свято-Покровський храм та графський палац в Бранах. Батько загинув на війні, мати Василина виховувала єдиного сина сама. Після закінчення школи навчався у військовій школі с. Луків Турійського району (упродовж 8 місяців). Надалі проходив строкову службу в армії.

Юнацькі роки загартувала військова служба, але справжньою пристрастю Юрія стало мистецтво.

У 50-х роках його ранні роботи відображали глибоку духовність, проглядаючи в релігійних картинах. Він жадібно поглинав знання, черпаючи їх зі сторінок книг, і знаходив розраду та силу в спорті. Його вільний дух, спраглий краси та істини, часом вступав у дисонанс із суворими реаліями радянської доби, що призвело до несправедливого випробування на гранітному кар'єрі (протягом одного року і двох місяців).

Повернувшись до рідних країв, Юрій продовжив свій творчий шлях, навчаючись у Горохівському радгосп технікумі та згодом працюючи там. Його талант художника оживляв рекламні плакати та агітаційні банери. Прагнення до вдосконалення привело його до заочного навчання в Московському народному університеті мистецтв імені Крупської (спеціальність – живопис).

Спорт залишався важливою складовою його життя. Юрій став гордістю Волині, здобувши звання чемпіона з важкої атлетики та метання списа. Ранкові пробіжки мальовничими околицями Холонева були для нього не лише тренуванням, а й способом відчути єдність з рідною землею. Його любов до футболу та вміння коментувати спортивні події перетворювали кожну гру на справжнє свято для односельців.

Книги були для Юрія особливим світом. Він не просто читав – він жив у їхніх історіях, черпав натхнення та мудрість. Кожна прочитана сторінка ставала для нього своєрідною подорожжю, розширюючи горизонти його розуміння світу та людської душі. Він любив ділитися своїми відкриттями, обговорювати прочитане та з радістю позичав книги друзям і знайомим. Його щотижнева хода з Горохова до Холонева з авоською, повною книг, стала майже символічною для тих країв.

Талант до малювання прокинувся в Юрія ще в дитинстві, а вірші почав писати у 25 років. Його вірші, щирі та глибокі, знаходили свій шлях до читачів через сторінки місцевих газет «Горохівський вісник», «Будівник комунізму», «Волинь-нова», «Радянська Волинь».

У 2015 році, після лікування, Юрій Васильович прибув у відділення стаціонарного догляду міста Берестечка для постійного проживання. Зустрічі з земляками, ансамблем "Барви осені", які приїхали з концертною програмою  була для нього справжньою радістю, можливістю поділитися своїми малюнками та спогадами.

Його поетична збірка «До Бога єдина дорога» стала вершиною його літературної творчості. Кожен вірш – це відверта розмова з собою та світом, сповнена пошуків і роздумів про духовний шлях людини. Простота та щирість його поетичної мови роблять ці вірші особливо проникливими та близькими кожному, хто прагне розуміння вічних істин.

Юрій Васильович Бондар залишив по собі не лише мистецький спадок, а й світлий образ людини, яка вміла бачити красу в буденному, цінувати знання та ділитися багатством своєї душі. Його життя – це приклад гармонійного поєднання творчості, інтелекту та глибокої людяності, що назавжди закарбується в пам'яті Горохівщини.